Читати книгу - "Астальдо"

Юнак зняв з мольберту понівечене полотно. Він знав, що не зможе його відтворити, ніколи не повторить цього м’якого світла, і дивного багряного відсвіту поза спинами обох друзів.

— Це повторити не в змозі, - мовив він, обережно скручуючи обидва уривки, — але я зроблю щось інше, і зроблю краще.

Уривки відправилися вглиб різьбленої скрині, куди Фіндекано складав ті свої праці, які вважав невдалими. Рятувати картину він не намагався — все одно буде видно слід удару. Ніж розтяв полотно навкіс, відділивши друзів одне від одного. Кому покажеш цю жертву суперечки поміж родами? Юнак не хотів, щоб його жаліли, і не хотів, щоб над ним насміхались.

Нолофінвіон взяв маленьку арфу, і почав награвати на ній мелодію, котра бриніла в його серці. Мелодія була спершу сумною, тоді задумливою, тоді раптом спалахнула, мов пожежа над містом. В неї вплівся голос молодого княжича… Фіндекано співав про холодний вітер, який кружляє над білим містом Нолдор, про вітер з Ендоре, який несе на крилах кров і попіл, про Синдар, воїнів сутінків, котрі змушені постійно тримати напоготові луки…

Пісня урвалася, бо юнак не хотів її закінчити тим, що вони, Ельдар Валінору, витрачають свій вік в усобицях та нерозумних сутичках поміж родами та народами… Він відклав арфу, не помітивши батька, котрий слухав сина, стоячи в дверях. Збурений духом Фіндекано не відчув його присутньости, а Нолофінве зник раніше, аніж син встиг його побачити.

Нараду у Великого Князя було призначено на час сяйва Лауреліни. Фіндекано вбрав свою найкращу білу сорочку, гаптовану мамою Анаріе в сріблясті квіти, темно-сині штани, таку ж куртку в срібні зірочки… Чепурився так, ніби в садибі Великого Князя Фінве мав відбутися звичаєвий баль з танцями, співами, та гарнесенькими дівчатами-Ельде, як Нолдіе, так і гостями з Валмару та Альквалонде.

Юнак твердо вирішив, що в разі якогось заворушення він просто прикриє батька собою. Це буде гідний і відважний вихід — ніхто не насмілиться звинуватити його у боягузтві, але ніхто й не вимагатиме, щоб він витяг з піхов зброю, або першим рушив до усобної сутички.

Фіндекано очікував, що у дворі зберуться юнаки зі спокревених, приятелі Турондо та Аракано, всі при зброї і сповнені бажання поквитатися з Мinya Nosse. Власне, недолюблювати Перший Дім було за що — одна лишень Шалена Трійця Феанаріонів виходила на двобої може з сотню разів, і дуже часто ті двобої закінчувалися перемогою братів Майтімо.

Меч самого Фіндекано зостався на стіні в його маленькій зброярні. Там же, де спочивали лук і стріли. Княжич вийшов зі своїх покоїв і пройшов на галерею, щоб спуститись до саду.

Внизу стояли його батьки. Нолофінве обійняв Анайре за плечі однією рукою, і щось говорив їй стиха. В другій руці він тримав згорненого сувоя. Більше не було нікого. Навіть Турукано з Аракано.

І при батьковому поясі не було меча…

Фіндекано збіг сходами вниз і зупинився перед батьком та ненькою. Анайре звела на сина засмучені очі:

— Yondiсe[111]! Твій батько збирається йти на нараду сам і неозброєним, в той час, як його старший брат… Нас попереджають усі — мені прислала листа навіть Нерданель, хоча донька Магтана ніколи не втручалася у справи свого чоловіка. І говориться в тому листі, що Феанаро явиться на нараду трохи не з військом….

— Я б теж міг зібрати вірних, — спокійно відповів князь Аttea Nosse, — але мені не потрібна бійня на вулицях Тіріону. Якщо комусь судилося загинути — нехай це буду я, і тільки.

Анайре подивилася на старшого сина, чиї очі спалахнули похмурим, але схвальним вогнем, і, не промовивши ні слова, пішла до альтанки в глибині саду, де на неї очікували принишклі дівчата зі спокревених родин, яких вона навчала гаптуванню, і засмучена Еленве з малою Ітарільде на руках.

Вийшовши з садиби, Нолофінве зупинився, на когось очікуючи.

— Хтось має підійти? — спитав Фіндекано неголосно.

— Князь Nelya Nosse зі старшим сином, — відповів Нолофінве, — я вирішив послухати його поради. Тим більше — ти теж цього хотів.

— А мої брати?

— Я наказав Турондо сидіти вдома. Разом з Аракано. З моїх трьох синів лише ти успадкував від мене холодний розум.

Фіндекано відзначив дружній тон звертання і зрозумів, скількох тяжких роздумів коштувало батькові його рішення. Вчорашня кривда не зменшилась, але згорнулася клубочком і зачаїлася на самому дні душі юнака. Він усміхнувся, побачивши вуя Арафінве, за яким поспішав Фінарато. Обоє князів обійнялися, а брати у перших зімкнули руки у вітанні і одночасно позирнули один на одного. Не побачивши мечів — пирснули сміхом, незважаючи на невизначеність майбутнього.

— Навкулачки…, - прошепотів Фіндекано, а Інголемо усміхнувся, згадавши минулу розмову, — я беру на себе Тієлкормо, чи то пак Туркафінве. В дитинстві я його ганяв добряче…

— Ми з Макалауре, — засміявся Фінарато, — влаштуємо ще одне змагання співців… Не хвилюйся, toron, все буде гаразд…

Садиба Великого Князя знаходилася біля самої Вежі Інгве, і була добре знайома обом онукам Індіс, теперішньої жони Фінве. Фіндекано, йдучи за батьком раптом подумав, а чи добре живеться в цій пишній оселі, де у великій залі висить велике малювання з матері Феанаро, Індіс-Ваніе. Пані Індіс дуже любила своїх юних родичів, була з ними привітною, ніжною і смутною водночас. Феанаро ж її не терпів, а з його синів лише Майтімо виявляв приязнь до названої родички.

Через завжди розчинену ґратчасту браму вони пройшли до саду, а звідти всміхнені пажі провели родичів до великої зали садиби, тієї самої, з портретом Міріель на стіні, з гарнесенькими різьбленими столиками для напоїв, зі зручними кріселками та статуями в стінних нішах. Одна з тих статуй, дівчина з кетягом винограду, чимось нагадувала Фіндекано Амаріе, подругу Фінарато. Він подивився на приятеля і помітив на вказівному пальці його правиці срібного перстеника у вигляді лебедя.

— О, нарешті…, - мовив стиха, — ці горді діви-Ваніе… Довго ж мучила тебе жорстока панна…

— У неї є приятелька, — так само тихо озвався Фінарато, — яка є також і приятелькою Еленве… Дівчина просто таки мріє перебратися до Тіріону… Якщо ми виберемося, скажімо до моря — я, ти, Турондо і ці троє юних лебедиць, то, можливо, і ти матимеш невдовзі заручного перстеника.

— Варто задуматись, — відгукнувся Фіндекано, — о, тихше… Скоро розпочнеться.

Вельможі Великого Князя Фінве майже всі були з Пробуджених Квенді, як і він сам. З них усіх Фіндекано близько знав Руміла, у якого навчався писанням любомудрів, пана Магтана — батька княгині Нерданель, та Галатіра — батька Еркассе,