Читати книгу - "Астальдо"

одного з тих Ельдар, з якими Фіндекано намагався потрапити на східний берег моря. Пробуджені стояли осторонь від суперечок дітей Фінве, та й взагалі від буйного життя молодих Ельдар. Іноді Нолофінвіону здавалося, що вони потай тужать за краєм, який покинули, сподіваючись на щастя для своїх родин. А іноді Фіндекано думав, що старші родичі давно забули як воно — там за морем, і прагнуть тільки спокою. Недарма серед них було стільки книжників та поетів. Коваль Магтан зі своїм родом вважався серед Пробуджених швидше винятком, ніж правилом, а його пристрасть до цього ремесла Великого Ауле увійшла в примовку. Вуй Арафінве, до речі, дуже нагадував Пробудженого оцим нічим не засмученим спокоєм, якого так не вистачало обом його старшим братам.

Двоє Фінвіонів розташувалися в кріселках поруч, а їхні юні сини поштиво стали за їхніми спинами. Ще одне крісло неподалік було порожнім — Феанаро не з’явився на нараду.

Пролунала тиха музика, і до зали увійшов Великий Князь. Він поволі обдивився присутніх, котрі звелися на ноги при його появі, і опустився в крісло на підвищенні. Фіндекано раптом зрозумів, що відсутній нині вуй Феанаро та князь Нолофінве схожі на батька, наче влиті. Обидва вони були темноволосими та сіроокими, обидва мали гордовиті, наче різьблені лиця, навіть волосся зачісували однаково — по будням забирали у хвіст, по святах робили хитромудру зачіску з косичок. Їх можна було б прийняти за двійнят з трохи ріжними рисами… Вуй Арафінве, золотоволосий та синьоокий, був схожим на княгиню Індіс. Однак, Феанаро ставився до нього принаймні байдуже, в той час, коли Нолофінве князь Першого Дому ненавидів від серця. Може, якраз за те, що син другої батькової жони насмілився бути схожим на батька.

Поки Фіндекано віддавався цим невеселим думкам, князь Нолофінве вже розпочав свою промову. Він вийшов наперед, і тепер стояв перед високим зібранням, гордо відкинувши голову, увінчану парадною зачіскою.

— Мій батьку і князю, — говорив він голосно, — чи не слід вам втрутитися і трохи вгамувати старшого сина вашого Куруфінве, недаремно прозваного Вогняним Духом. Вже не вперше він промовляє від імені всіх Нолдор, наче сам є Великим Князем. Він говорить, що ми, Ельдар, є рабами Вишніх, іграшками Валар і закликає нас покинути Валінор. Адже це ви, мій вельможний батьку, там, за морем, промовляли до Квенді, та умовляли їх погодитись вирушити до Аману. Саме ви були проводирем Нолдор у довгій небезпечній дорозі від Середзем’я до світла Ельдамару[112]. І більшість присутніх тут були тому свідками. Хіба ви жалкуєте нині про те? Принаймні, двоє з ваших синів гідно цінують ваші слова…

Вельможний Фінве слухав свого сина, сидячи в своєму кріселку, непорушний, мов одна з тих статуй, що прикрашали його залу. Золотий княжий вінець м’яко світився на його чолі. Важке довге вбрання — пристрасть Пробуджених до пишної одежі була відома всім — робило його постать непорушною. Золотава тяжка накидка, золота пектораль … Фіндекано пам’ятав цю прикрасу — вельможний родич не раз брав його в дитинстві на руки, аби малий Ельда роздивився ближче зображені на ній фігурки не бачених у Амані тварин. Юнаку раптом стало шкода гордого вельможу — Великий Князь мусив нині засудити свого улюбленця. Ну так, якби його батько мав вибирати поміж ним та Турондо. Втім, у князя Нолофінве пестунчиків не було — всім трьом княжичам завжди перепадало однаково, або в залежності від ступеня провини.

Галас та дзвін зброї перервав виважену промову князя Аttea Nosse. До зали сягнистим кроком увійшов князь Феанаро, вбраний як до битви. Старший син Фінве не тільки мав при боці меча — голову його вінчав шолом з багряним плюмажем, а з-під розстебнутої довгої чорної куртки виднілася тонка кольчуга. За Феанаро йшов Майтімо в такому ж вбранні. Руде волосся старшого княжича Першого Дому було зібране в косу і спадало йому на груди. Юнак не підводив очей. З двору чулися ще чиїсь збуджені голоси.

Фіндекано зрозумів, що рішення князя Нолофінве, яке далося йому так важко, було єдиним правильним виходом. Феанаро сподівався на сутичку, він прагнув її. А замість озброєного ворога побачив братів, вбраних як на свято, вичепурених Пробуджених і — нікого більше.

«Якби тільки, — подумав юнак, дивлячись на лице старшого вуя, де затятість змагалася з розчаруванням, — цей наш правильний вихід не став відходом до палацу Судді… Князь Феанаро спіймав облизня, його гордощі вражено… Ще б пак — йшов на війну, а прийшов на нараду.»

— А, — протягнув Феанаро, вдивляючись в лице князя Нолофінве і просто таки пропікаючи його поглядом, — мій брат-напівкровка і тут випередив мене. Він першим прийшов на нараду, неправда ж? Хочеш мати й перше місце у батьковому серці, чи не так?

— Я виголосив промову і вже закінчив її, - холодно звернувся Нолофінве не до брата — до князя Фінве, і Фіндекано відчув гордість за свого крижаного татка. Витримати погляд Феанаро досі не міг ніхто. Татко витримав. І холоднокровно повернувся спиною до розлюченого брата, аби подати Великому Князеві писаний текст своєї доповіді.

Феанаро потягнув меча з піхов. Його брат навіть не обернувся, а з шанобою схилився перед Великим Князем, котрий одрухово взяв сувій з його руки. Фіндекано ковзнув з-за крісла на середину зали, ладний стати поміж братами живим щитом. З-за спини Феанаро виступив Майтімо, блідий, мов піна на морських хвилях. Випадково, чи ні, але він завадив князю Першого Дому кинутись вперед з оголеним мечем і проткнути чи-то груди Фіндекано, чи-то безборонну братову спину.

Нолофінве випростався, повернувся і рушив до виходу, кивнувши сину, аби той йшов за ним. Краєм ока Фіндекано побачив, як зі свого місця підхопився князь Арафінве, а його випередив Фінарато. Ці нащадки Індіс можливо і були мудрецями «не від цього світу», як-то про них пліткували в Тіріоні, але боягузами не були ні в якому разі.

У дворі аж роїлося від озброєних Ельдар в багряних накидках. Нолофінве рушив просто у натовп, і спокревені Першого Дому мимоволі розступилися перед ним. Фіндекано тримався трохи ззаду. Арафінве з сином марно намагалися наздогнати їх — воїни в багряних накидках одразу зімкнулися за спинами начільників Аttea Nossе.

На площі зібралося ще більше Нолдор, і — хвала Богам — не всі вони були в багряних плащах. Фіндекано був вражений до глибини серця — пройшовши крізь стрій озброєних воїнів Феанаро, він не пізнав жодного обличчя. Неначе Тіріон було взято на меч якимось незнаним ворогом. Він не розрізнив в багряному вихорі навіть Макалауре та