Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

Ж.-Ф. де Т.: Книжки, про існування яких ми знаємо, але яких ніхто не бачив і не читав. Невідомі шедеври, що так і залишаться невідомими. Вкрадені рукописи або ж такі, що на дні печери зберігаються вже тисячу років. Але що сказати про твори, що несподівано втрачають свого автора, тому що їх атрибутували комусь іншому. Шекспір написав твори Шекспіра? Гомер написав твори Гомера?

Ж.-К.К.: Маю спогад про Шекспіра. Я був у Пекіні, одразу після Культурної революції. Я снідав у готелі, читаючи «China Today» англійською. Того дня з семи стовпців тексту на першій сторінці п’ять були присвячені сенсаційній події: експерти в Англії щойно відкрили, що деякі твори Шекспіра були написані не ним. Я поспішив прочитати статтю та виявив, що насправді ішлося про декілька малоцікавих поезій, які були розсіяні в кількох його п’єсах.

Того ж вечора я вечеряв з двома сінологами та поділився моїм здивуванням. Як не-новина про Шекспіра могла займати майже всю першу шпальту «China Today»? Один із сінологів мені відповів: «Не забувайте, що тут ви в краю мандаринів, де письмо вже давно пов’язане з владою. Коли щось відбувається з одним із найбільших письменників Заходу, а можливо, і світу, це варте п'яти стовпців із семи на першій сторінці».

У.Е.: Праці, присвячені доказам автентичності творів Шекспіра — незліченні. Я маю добру колекцію найвідоміших з них. Триває дискусія навколо «Shakespeare-Bacon controversy». Якось я написав текст-розіграш, де ішлося про те, що якби справді всі твори Шекспіра були б написані Беконом, то Бекон ніколи не мав би достатньо часу, аби писати свої власні праці, тож їх, імовірно, написав, у свою чергу, Шекспір.

Ж.-К.К.: У нас у Франції такі ж проблеми з Корнелем і Мольєром. Хто автор творів Мольєра? Хто, якщо не Мольєр? В час, коли я здобував класичну освіту, наш викладач чотири місяці присвятив вивченню «гомерівського питання». Висновок був таким: «Ми тепер знаємо, що поеми Гомера були, імовірно, написані не Гомером, а його онуком, якого так само звали Гомером». Стан речей з того часу змінився, і тепер фахівці згодні, що «Іліаду» та «Одіссею» написав точно не один і той самий автор. Тож ідею про онука Гомера, здається, облишили.

В будь-якому разі, тема співавторства Корнеля та Мольєра дозволяє уявити собі різноманітні сценарії. Мольєр керував театром з найнятими працівниками, управителем, акторами, людьми, в яких він постійно був на очах. Існували списки, де всі його дії було записано — як рецепти. Це дозволяє припускати, що головне було прихованим, що загорнутий у довгий чорний плащ Корнель вночі приносив тексти. Дивовижно, що ніхто з їхніх сучасників про це не здогадався. Але довірливість робить цю версію цілком вірогідною. І от знову ми потрапляємо в поле теорії змови. Для деяких людей неможливо прийняти світ таким, яким він є. Оскільки світ переробити неможливо, вони прагнуть із усіх сил його переписати.

У.Е.: З актом творення обов’язково має бути пов'язана таємниця. Цього вимагає публіка. Якби було інакше, то в який спосіб Ден Браун заробляв би собі на хліб? З часів Шарко ми дуже добре знаємо, чому в істериків на тілі з’являються стигмати, але ми досі обожнюємо Святого Піо. Банально було би, якби Корнель був просто Корнелем. Натомість цікавість подвоюється, якщо Корнель буде не лише Корнелем, але й Мольєром.

Ж.-К.К.: Що стосується Шекспіра, то варто згадати, що мало його п’єс було опубліковано прижиттєво. Після його смерті група англійських ерудитів об’єдналася, щоби укласти перше повне видання його творів, — сталося це 1623 року, і перше видання вважається оригінальним, його називають «Folio». Скарб зі скарбів, це точно. Чи десь залишилися ще примірники цього видання?

У.Е.: Я три примірники бачив у Folger Library у Вашингтоні. Вони є, але переважно на антикварному ринку. Я розповідаю історію про книгаря та «Folio» 1623 року в романі «Дивовижний вогонь королеви Лоани». Історію про мрію будь-якого колекціонера. Мрію торкнутися Біблії Гутенберга чи «Folio» 1623 року. Але на ринку більше немає Біблії Гутенберга, ми про це вже говорили — всі вони зберігаються у великих бібліотеках. Дві я бачив у Нью-Йорку в «Pierpont Morgan Library», і обидві були, проте, неповні. Однієї з них я торкався — на пергаменті з кольоровими вручну розписаними буквицями — в Бібліотеці Ватикану. Ватикан — це не Італія, тобто в Італії немає жодної Біблії Гутенберга. Останній примірник у світі було продано двадцять років тому японському банку за, якщо я не помиляюся, три чи чотири мільйони доларів. Якби раптом на ринку з'явився ще один такий, нікому б не вдалося спрогнозувати, за яку ціну його продавали б. Всі колекціонери мріють знайти десь якусь бабцю, в якої б у старій шафі стояла би Біблія Гутенберга. Мріють, що та вісімдесятип’ятирічна бабця хвора. І що колекціонер їй пропонує за цю книжку двісті тисяч євро. Для бабці це величезні гроші, що дозволять приємно дожити життя. І тут виникає запитання: от принесете ви цю Біблію додому, і що далі з нею робити? Або ви нікому не скажете — і це буде подібне до усамітненого перегляду кінокомедії. Або скажете, і це активізує всіх крадіїв світу. Від безвиході ви віддасте її мерії міста. Книжку поставлять у надійному місці, і у вас із друзями буде можливість дивитися на неї так часто, як захочете. Але ви не зможете підхопитися посеред ночі та розгорнути її, торкнутися її, пестити її. То яка різниця — мати чи не мати Біблію Гутенберга?

Ж.-К.К.: А й справді. Яка різниця? В мене є інша мрія, чи то пак видіння. Ніби я — крадій, проникаю в будинок, де спочиває неймовірна колекція старовинних книжок, але я взяв із собою торбу, куди влазить тільки десяток книжок. Ну і ще дві чи три в кишені. Тож мені потрібно зробити вибір. Я відчиняю бібліотеку. І в мене є тільки десять чи дванадцять хвилин, потім увімкнеться сигналізація, приїде поліція… Я дуже люблю цю сцену. Порушити закритий захищений простір, багатого, як я уявляю, колекціонера, але парадоксального неука та дуже несимпатичного. Настільки несимпатичного, що він, бувало, розрізав дуже рідкісні книжки на окремі сторінки, аби продавати їх частинами. В мене є друг,