Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Вона не розуміє, що ви письменник, — мовив до мене Фонтен. Він був делікатний чоловік, хоча й уживав часом жаргонні слівця і досі пам'ятав пісеньки, що їх усі співали за часів його військової служби наприкінці минулого століття. — Мосьє сам пише книжки, — пояснив він дружині.

— Ви самі пишете книжки? — спитала мадам Фонтен.

— Часом пишу.

— Ой! — вигукнула вона. — Ой, то ви ще самі їх і пишете! Ну, коли так, вам треба більше їсти. Mangez! Je vais chercher de la bière [29].

Ми чули, як вона спускається східцями в погріб. Фонтен усміхнувся. Він був дуже поблажливий до людей, яким бракувало його досвіду і знання життя.

Коли Андре повернувся з кіно, ми троє ще сиділи в кухні й розмовляли про полювання.

— На День праці ми всі поїхали до Чистої річки, — сказала мадам Фонтен. — Боже мій, от якби й ви тоді з нами були! Ми поїхали туда вантажною машиною. Tout le monde est allé в одній машині. Nous sommes partis [30] в неділю. Машиною Чарлі.

— Ми там їли, пили вино й пиво, а один француз, що був з нами, привіз полинівки, — сказав Фонтен. — Француз із Каліфорнії!

Боже мій, а потім nous avons chanté [31] Якийсь тамтешній фермер прийшов глянути, що воно робиться, то ми і йому налили випити, і він трохи побув з нами. А то ще прийшли італійці і теж хотіли пристати до нас. Ми заспівали пісеньку про макаронників, та вони нічого не зрозуміли. Їм невтямки було, що ми їх не хочемо, але ми просто не стали звертати на них увагу, і вони пішли собі.

— А риби ви багато наловили?

— Très peu [32],— відповів Фонтен. — Ми пішли були ловити, але скоро повернулись і знову взялися співати. Nous avonz chanté, розумієте?

— А вночі,— сказала мадам Фонтен, — усі жінки полягали спати в машині. А чоловіки залишилися коло вогнища. Раптом серед ночі чую — Фонтен прийшов узяти ще вина, а я й кажу йому: «Боже мій, Фонтене, та залиш хоч трохи на завтра. А то завтра не буде чого випити і всім стане сумно».

— Та ми однаково все випили, — сказав Фонтен. — І на завтра нічого не лишилося.

— Що ж ви робили?

— Рибалили, вже по-справжньому.

— Та й доброї ж форелі наловили. Що правда, то правда. Одна в одну: по півфунта з унцією.

— Яка завбільшки?

— По півфунта з унцією. Саме смажити. Всі як одна.

— Ви любите Америку? — спитав мене Фонтен.

— Це моя рідна країна, ви ж розумієте. І я її люблю як рідну країну. Але їдять у нас не дуже добре. Колись їли добре. А тепер — ні.

— Таки ні,— докинула мадам Фонтен. — On ne mange pas bien. — Вона похитала головою. — А ще тут il у a trop de Ро-lacks [33]. Коли я була маленька, мати часто казала мені: «Ти їси, як поляки». Я тоді ніяк не могла зрозуміти, що то за поляки, а от тепер, в Америці, зрозуміла. Il у a trop de Polacks. Боже мій, а які вони брудні, ті поляки!

— Зате тут чудові місця для полювання і риболовлі,— сказав я.

— Oui. Ça, c’est le meilleur. La chasse et la pêche [34] — погодився Фонтен. — У вас яка рушниця?

— Пневматична, дванадцятого калібру.

— То добра зброя, — схвально кивнув Фонтен.

— Я теж хочу на полювання, — мовив Андре своїм тонким, наче в малого хлопчика, голосом.

— Тобі не можна, — відказав Фонтен і знов обернувся до мене. — Ви знаєте, ці хлопчиська просто дикуни. Справжні дикуни. Вони ладні перестріляти один одного.

— А я ходитиму на полювання сам! — збуджено й пронизливо вигукнув Андре.

— Не можна, — сказала мадам Фонтен. — Ти ще малий.

— Я ходитиму сам! — не вгавав Андре. — Я хочу полювати на водяних пацюків.

— А що то за водяні пацюки? — спитав я.

— Хіба ви не знаєте? Не може бути. їх ще звуть ондатрами.

Андре уже встиг дістати з шафи рушницю двадцять другого калібру і тепер тримав її в руках проти світла.

— Вони просто дикуни, — повторив Фонтен. — Дай їм волю, то перестріляють один одного.

— Я полюватиму сам! — зойкнув Андре. Тоді, все ще збуджений, прицілився з рушниці.— Я хочу стріляти водяних пацюків. Я знаю місця, де вони живуть.

— Дай мені рушницю, — сказав Фонтен. І знову пояснив мені: — Справжні дикуни. Їм аби тільки стріляти.

Андре міцніше стиснув рушницю.

— Я ж тільки подивитися взяв. Що, уже й цього не можна? Тільки подивитися.

— U est просто схибнутий pour la chasse, — озвалася мадам Фонтен. — Mais il est trop jeune [35].

Андре поставив рушницю назад у шафу.

— Ось як ще трохи виросту, то стрілятиму і ондатр, і зайців, — сказав він. — Одного разу я ходив з татом, то він тільки поранив зайця, а я стрельнув і вбив його.

— То правда, — кивнув головою Фонтен. — Він убив того зайця сам.

— Але тато влучив перший, — додав Андре. — А я хочу ходити зовсім сам і стріляти сам. На той рік мені вже дозволять.

Він пішов у куток і сів читати книжку. Я вже погортав її, коли ми після вечері перейшли до кухні. То була бібліотечна книжка — «Френк на канонерському човні».

— Він любить книжки, — мовила мадам Фонтен. — Але це краще, ніж вештатися до ночі з якоюсь ватагою і красти.

— Книжки — діло добре, — докинув Фонтен. — Ось мосьє сам пише книжки.

— Це правда, авжеж. Але забагато книжок теж погано, — сказала мадам Фонтен. — Ici, в Америці, c'est une maladie [36], ті книжки. C'est так само, як і церкви. Ici il у a trop церков. У Франції, там тільки католики і протестанти, та й то протестантів зовсім мало. А тут стільки всяких церков, що й не злічити. Коли приїхали сюди, я не раз казала: «Боже мій, і що то все за церкви?»

— Що правда, то правда, — погодився Фонтен. — Церков тут багато.

— А оце недавно, — провадила мадам Фонтен, — у нас тут була одна дівчинка, француженка, приїздила в гості зі своєю матір'ю, Фонтеновою двоюрідною сестрою. То вона мені каже: «En Amérique il ne faut pas être catholique [37]. Недобре бути католиком. Американці католиків не люблять. Це для них як сухий закон». А я її питаю: «Ким же ти хочеш бути, га? Коли вже ти католичка, то треба нею і залишатися». — «Ні,— каже, — в Америці погано бути католиком». Та як на мене, то католик має