Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Бйорк проявив пильність. Він одразу зрозумів значення Залаченка, перервав допит і заховав перебіжчика в номер у готелі «Континенталь». І зателефонував Гуннар Бйорк, щоб збити тривогу, відповідно, не своєму формальному начальнику з відділу по роботі з іноземцями, а Еверту Гульберґу. Телефонний дзвінок припав на той момент, коли приміщення для голосування вже зачинилися і всі прогнози вказували на те, що Пальме має програти. Гульберґ якраз тільки-но прийшов додому і сидів перед телевізором, чекаючи на результати виборів. Спочатку він поставився до повідомлення схвильованого чергового із сумнівом, але все-таки пішов у «Континенталь», розташований метрів за двісті п’ятдесят від готельного номера, де він на той момент був, щоб узяти на себе командування справою Залаченка.

З тієї хвилини життя Еверта Гульберґа радикально змінилося. Слово «секретність» набуло цілком нового змісту і ваги. Він визнав за необхідне створити навколо перебіжчика нову структуру.

До «Групи Залаченка» він автоматично включив Гуннара Бйорка. Таке рішення здавалося розумним і логічним, оскільки Бйорк уже знав про існування агента. Краще було мати його «всередині», ніж, ризикуючи безпекою, залишити «зовні». У результаті Бйорка передислокували з офіційного місця роботи, у відділі по роботі з іноземцями, за письмовий стіл у квартирі в районі Естермальм.

У цій гострій ситуації Гульберґ вирішив спершу проінформувати лише одну людину в ДПУ/Без — начальника канцелярії, який уже й так був у курсі діяльності «Секції». Поміркувавши над новиною протягом кількох діб, начальник канцелярії заявив Гульберґу, що значення перебіжчика дуже велике, тому необхідно проінформувати начальника ДПУ/Без, а також уряд.

Начальник ДПУ/Без, що недавно обійняв цю посаду, на той момент знав про існування «Секції спецаналізів», але мав досить туманне уявлення про те, чим вона, власне, займається.

Його призначили, щоб розібратися з наслідками викриття діяльності Інформаційного бюро,[14] і він уже з дня на день чекав вищої посади в поліцейській ієрархії. З довірчої розмови з начальником канцелярії глава ДПУ/Без знав, що «Секція» — таємна група, створена за рішенням уряду, яку виведено за межі загальної діяльності, і що розпитувати про неї не слід. Позаяк главою управління на той момент була людина, яка в принципі не ставила питань, здатних спровокувати неприємні відповіді, він розуміюче кивнув, змирившись з існуванням певної структури під назвою ССА і з тим, що його вона не стосується.

Ідея інформувати начальника про Залаченка Гульберґу не подобалась, але в нього не залишалося вибору. Наголосивши на жорсткій необхідності цілковитої секретності, він заручився згодою і склав інструкції, згідно з якими навіть начальникові ДПУ/Без заборонялося обговорювати цю тему у себе в кабінеті, не вживши особливих застережних засобів. Було вирішено, що Залаченком займеться «Секція спецаналізів».

Про те, щоб інформувати прем’єр-міністра, який випускав із своїх рук кермо влади, не могло бути й мови. Через безлад, що почався у зв’язку із зміною уряду, прем’єр-міністр, який ставав до своїх обов’язків, був цілковито поглинений призначенням міністрів і переговорами з іншими буржуазними партіями. Лише через місяць після утворення уряду начальник ДПУ/Без разом з Гульберґом поїхав до Русенбада[15] і проінформував нового прем’єр-міністра. Гульберґ до останнього був проти того, щоб узагалі повідомляти уряд, але керівник ДПУ/Без наполіг на своєму — приховати відомості від прем’єр-міністра було б непростимо з конституційної точки зору. Прикликавши все своє красномовство, Гульберґ намагався переконати прем’єр-міністра у важливості того, щоб інформація про Залаченка не вийшла за межі його кабінету — не можна було нічого говорити ні міністрові закордонних справ, ні міністрові оборони чи комусь іншому з членів уряду.

Новина про те, що російський агент такого рівня попросив політичного притулку в Швеції, приголомшила Фельдіна. Він почав говорити, що просто з міркувань справедливості зобов’язаний обговорити це питання бодай з лідерами інших двох партій, що входять до уряду. Гульберґ був готовий до такого повороту подій і пустив у хід останній засіб, тихо заявивши, що в такому разі буде змушений негайно подати заяву про відставку. Загроза справила на Фельдіна враження. По суті, вона означала: якщо історія випливе наяв і росіяни направлять каральний загін для ліквідації Залаченка, то прем’єр-міністр відповідатиме за це персонально. А якщо людина, що відповідала за безпеку перебіжчика, змушена була звільнитися, то таке викриття обернеться для Фельдіна гучною політичною катастрофою.

Ще не дуже впевнено почуваючись на новій посаді, новоспечений прем’єр-міністр здався. Він дав добро на негайно занесену до секретного архіву директиву, згідно з якою відповідальність за безпеку Залаченка і отримання від нього потрібних відомостей покладалася на «Секцію», а також пообіцяв, що інформація про росіянина не вийде за межі його кабінету. Тим самим Фельдін розписався в своїй обізнаності і в той же час позбувся права це питання обговорювати. Інакше кажучи, йому треба було просто забути про Залаченка.

Щоправда, Фельдін наполіг на тому, щоб іще одна людина з його адміністрації — ретельно дібраний статс-секретар — був проінформований і зміг виконувати роль контактної особи в справах, пов’язаних з перебіжчиком. З цим Гульберґ змирився. Розібратися із статс-секретарем для нього проблеми не становило.

Начальник ДПУ/Без був задоволений. Справа Залаченка тепер набула законного характеру, а в даному разі це означало, що з начальника знімалася будь-яка відповідальність. Гульберґ теж залишився задоволений. Йому вдалося створити певний карантин, який означав, що він цілком контролює поширення інформації. Справа Залаченка стала його і лише його справою.

Повернувшись до себе в кабінет, Гульберґ сів за письмовий стіл і склав від руки список людей, що володіли інформацією про Залаченка. Список включав його самого, Гуннара Бйорка, оперативного керівника «Секції» Ханса фон Роттінера, його заступника Фредріка Клінтона, секретаря «Секції» Елеанор Баденбрінк, а також двох співробітників, до завдання яких входило записувати і по ходу справи аналізувати отримувані від Залаченка розвіддані. Про себе він називав їх «Внутрішньою групою».

За межами «Секції» інформацією володіли: начальник ДПУ/Без, його заступник і начальник канцелярії. До них додавалися прем’єр-міністр і статс-секретар. Усього дванадцять осіб. Уперше таємниця такого рівня була відома такій обраній групі.

Потім Гульберґ спохмурнів. У таємницю була посвячена ще одна людина, тринадцята. Того фатального дня поряд з Бйорком був юрист Нільс Б’юрман, але включити Б’юрмана до складу «Секції» було неможливо — він не