Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маґнат 📚 - Українською

Читати книгу - "Маґнат"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маґнат" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 60
Перейти на сторінку:
ми в’їхали у Боневичі. Село виглядало так привітно, що я велів їхати просто до двору, аби відігрітись, напитись чогось теплого і подивитись ще раз на місце, де вдалося вгамувати душевний біль. Добре спочивалось тут покійному ясновельможному після усіх тих буревіїв, у які він кидався з таким завзяттям. Я би так довго не витримав, бо чоловік, що залежить від ласки великих світу сього, мусить добре зважити наперед усі збитки, котрі можуть настати від буревіїв.

XIV

Івану теж сподобалося, що ми заїдемо у тихий боневицький двір. Там є пиво, є з ким побалакати. Буде він розказувати, як я пішки йшов від Тернової, шукаючи гадані папери. Але мені то байдуже. Я не шкодував, що не знайшов ані найменшого кусника Гербуртового письмового спадку. Я прочитав по слідах, як все було насправді. І орла ми побачили з Павлом. Як дитина вірить, що то був ясновельможний, то нехай.

Брама була зачинена, що виглядало трохи незвично, але у дворі залишалось небагато слуг, і нікого, видно, не чекали. Однак як тільки ми під’їхали, ворота розчахнулись, і два брамники низько мені вклонились. Сей вияв пошани підніс мене над моїм скромним становищем, як підноситься колос, коли висхне на ньому важка вранішня роса. Скільки разів я бачив, як ясновельможний заїжджав у двір під сам ґанок, де його стрічали слуги, а він нічим не виказував своєї потреби у їжі чи спочинку, наче був зроблений із заліза. Не поспішаючи виходив з візка чи зсідав з коня, тільки погляд був бистрий і гострий: чи не зрадив його хтось за час відсутності.

Кучер підвіз мене під самі східці, Павлусь допоміг висісти з саней, служба теж висипала на ґанок, тільки маршалка не було, і я мимоволі підкорився тій грі, в яку мене втягнули, і понад усе боявся побачити глузливі посмішки челяді, бо ж ніколи мені не стати володарем сього маєтку. Намагаючись не виказати свого страху, я швидко пройшов досередини, а Іван лишився надворі, бо там його місце, хоч я пройшов усю дорогу від Тернової до Боневич пішо. Поки з мене знімали делію і рукавиці, я вирішував, куди мені йти. А куди найперше йшов ясновельможний? До вогню!

І вогонь гудів у комині, сиплючи іскрами, десь взялося крісло, і поважний старший слуга приніс мені грітого вина з цинамоном і гвоздикою. А я дивився, як у вогні розпадалось на грань дерево, і жар мені підіймався до горла і до очей. Я знав, що це ніколи більше не повториться, тому пив повільно, маленькими ковтками зі срібної чари. Мені здавалось, що дім ніжився, як і я, його схолола застояна кров теплішала, і серце билось веселіше.

Тепер мені здавалось, що то не я, а хтось інший йшов по снігу з Тернової під колючим поглядом кучера, хтось інший марив позавчорашнім днем, не помічаючи сіроманців, так воно віддалилось від мене. Дім, наче дитина, вчепився мені в поли одежі, що належала колись господарю, і заколисував, примовляючи: ще трохи побудь зі мною! І я не квапився, лишався, і не лише заради дому, а й задля тих старих слуг, які хтозна з чиєї милості будуть десь доживати віку, даруючи їм дрібку втіхи. Я ніби повернув час назад.

Але я також хотів обійти увесь дім. Я пішов до великої зали, де ще лишалося люстро, що в глибині своїй ховало мій образ сновиди — босого, в самій сорочці, з розкуйовдженим волоссям і невидющими очима. Годинника вже не було, великих образів, де буяло життя з битвами і сеймиками, — теж, згорнуті килими стояли по кутах, вбираючи вільгість, що осідала на стінах. Але се ще була не пустка. Можна було розстелити килими, запалити вогонь у мармуровому каміні, і знову почалось би життя.

У бібліотеці, що була одночасно кабінетом Яна Щасного, ось де була правдива пустка. Здавалось, книги самі вилетіли з неї, перетворившись хто на голуба, хто на крука, а хто на сову. Бо не всі книжки вчать істині, не всі провадять до світла, до Бога. Є такі, що завертають чоловікові розум, навіть відбирають його. Подейкували, ніби покійний тримає у сховку під замком чорні книги. На полиці я бачив книги з астрології й алхімії, та вони і в Острозьких були. Вельможне панство завело на них моду ще за часів Другого Зиґмунта, аби вкинути при бесіді якесь мудре слівце. (АК: Польський король Зиґмунт II (1520–1572) дійсно цікавився окультизмом і періодично ставав жертвою різних шахраїв. Але така тенденція існувала у Східній Європі, коли, з одного боку, переслідували відьом і чаклунів, а з іншого — каста недоторканних осіб, вельмож не гребувала їхніми послугами. Тут пан Северин звалює все на купу, бо не зумів би відрізнити магії від науки. Зрештою, навіть у XX столітті автора «теорії ефіру» Ніколу Теслу вважали чорнокнижником. Безперечно, спокуси змінити своє становище за допомогою магії не може уникнути майже ніхто. Звинувачення у чаклунстві було гарним способом розправитися з політичним чи ідеологічним суперником. В останні роки життя Гербурта добивали церковники за ірраціональне використання Добромильського монастиря. У кризові періоди (вперше це трапилось під час ув’язнення у Вавелі) Ян Щасний мав видіння і, звісно, хотів витлумачити їх.) Я так думаю, що коли чоловік у біді, то може скористатись і з чорної книги, аби порятувати своє життя. Не дай, Господи, дійти до такого, виказати слабість. Треба прийняти чашу лиш від Господа, не питаючи, чи гірке в ній питво, чи солодке.

Я зазирнув у всі кути, а раптом знайду щось важливе: клаптик паперу, який можна було б передати синові Гербурта, але довелося б відсувати шафи, а на пошуки паперів у домі мене маршалок не посилав. Я й так чувся невигідно.

Далі я постояв на порозі опочивальні, прощаючись з домом. Ось тут я стояв, безсилий і наляканий, спостерігаючи боротьбу за Гербуртову душу. Се ложе напевно продадуть разом з домом. Підкорившись якійсь мані, я причинив двері й ліг навзнак поверх білого простирадла. Подивився спершу на стелю, перевів погляд справа, а тоді зліва, і врешті подивився на місце, де стояв тієї страшної ночі. Я боявся заплющити очі, щоб не потрапити в якусь темну прірву, звідки нема вороття. Лежав, наче на снігу, відчуваючи холод уже не земний, а потойбічний. Стало тихо-тихо. А потім з’явилась миша, пробігла по бильці ліжка і стала вмиватись. Я всміхнувся до неї, і вона втекла. Всміхнувся, бо вона тут господиня, а не я.

XV

Від

1 ... 28 29 30 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маґнат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маґнат"