Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 37
Перейти на сторінку:
просив, щоб він повернувся до нього.

Тоді соловейко каже:

— Тепер я дізнався, що ти дурний чоловік. Усі мої поради пішли марно. Ти шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Ти повірив балачці, що не схожа на правду! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися перлина?

Та й полетів собі.

Кому зозуля накувала?

Було собі два чоловіки: Тарас і Кузьма. Жили вони сусідами. У кожного був гарний садок і город, що межували поміж собою. От якось по весні був ясний теплий день. Повиходили обидва сусіди у садок погрітися на осонні, потинялися садочком та й полягали під сонцем. Один ліг і, щоб геть зовсім байдики не бити, дме собі потроху у квітку на огірковій огудині, що якраз трапилася під ніс.

Другий ліг навзнаки, позирає собі в небо та думку гадає; а далі давай лічити ластівок, що так собі й снують попід небесами — от-от черкнуть крилом хмару. Став чоловік гадати, як це ластівка може літати так прудко і так звивисто, а не так, як ото ворона або галка — прямо та тихо?

Довго вони так лежали собі мовчки, не чуючи один одного, як звідки не візьмися зозуля — прилетіла та й сіла на вербі, якраз на межі, й почала кувати. От і є нова забавка! Зараз і той, і другий запитали у зозулі:

— Зозуленько, зозуленько, скільки я літ житиму на світі?

Накувала зозуля аж п'ятдесят раз. Зраділи обидва, що так довго їм жити, і біжить мерщій кожен до сусіди похвалитись — а вони, бач, жили собі гарно, по-сусідськи товаришували, — та й зустрілися Тарас із Кузьмою на межі.

— Кузьмо, агов Кузьмо! Чи чув, скільки мені зозуля накувала?

— Та чув, Тарасе! — озвався сусід. — Тільки то вона не тобі, а мені накувала.

— Ні, мені, Кузьмо!

Почали вони сперечатись, а далі пішли до отамана, щоб розсудив їх. Зібрав отаман громаду і почав розпитуватись: де сиділа зозуля, і кому кувала, і чия то верба, що зозуля сиділа? Та й з'ясувалося, що кожен був хазяїн половини верби. Давай міряти гілля — і гілля рівне, якраз порівну на обидва боки!

Давай копати вербу, викопали, поміряли коріння — і коріння порівну! Як його розсудити? От отаман і каже:

— Тепер хтозна, кому зозуля кувала! Ідіть до пана сотника — хіба він вас розбере.

Пішли до пана сотника. От сотник вислухав наперед Кузьму, взяв у нього карбованець. А потім вислухав Тараса, взяв і у нього карбованець. А тоді й каже:

— От бач, Кузьмо, і ти, Тарасе, зозуля не тобі, не йому кувала, а мені. Ідіть собі з Богом та не сваріться.

— Бач, — каже Кузьма, — як пан сотник розібрав діло!

— Еге, на те він і пан сотник, що розумніший за нас із тобою і отамана з громадою, — відповідає Тарас.

Пішли вони і більше не сварилися.

Явдоха-святоха

Був собі чоловік та жінка. Жінку звали Явдохою.

От вона й каже чоловікові:

— Знаєш що, чоловіче?

— А що? — відказує чоловік.

— Ти вже роби, а я не буду.

— Чому?

— А тому, — говорить жінка, — що я Явдоха-святоха, тож мені гріх буде робити, і люди з мене сміятимуться.

— То й не роби, — сказав чоловік.

От і робить сам, сердешний, як віл. А вона все сидить на печі. І до того досиділась, що й сорочки на хребті немає ні в неї, ні в чоловіка. Аж покликав брат його молотити. Чоловік і каже жінці:

— Кличе мене брат молотити до себе, та не знаю, що робити? Чи йти?

— Та йди! — відказує Явдоха-святоха. — Тільки скажи своєму братові, нехай він не дає грошей, а дасть сорочку мені, бо бач, саме руб'я лишилось.

— Добре, — каже чоловік і пішов.

Прийшов він до брата, став молотити і скільки разів хотів сказати, яку платню хоче, та посоромився. Ну, домолотив до вечора, а ввечері багатий брат радиться з жінкою, що дати за допомогу.

— Дамо йому гуску, нехай поживляться, а то вони бідні, у них нічого немає, — радить жінка.

— То дамо, — погодився чоловік.

От повечеряв бідний брат, подякував. Багатий брат і каже:

— На ж тобі гуску за те, що молотив. Спасибі, що послухав, братику. Прийди ще й завтра.

— Добре, — каже вбогий. Попрощався і пішов додому.

А жінка дожидалася під вікном, поки чоловік прийде і принесе сорочку. От іде чоловік. Побачила жінка — чоловік несе щось, подумала, що сорочку. От Явдоха-святоха скоренько з себе все поскидала — та в піч, а сама сидить. А чоловік приніс гуску в сіни і став годувати. Явдоха ждала-ждала та й гукає:

— Та неси вже, чоловіче, чого так довго там!

— Та це гуска, — одказує той.

— Нічого, що вузька, я надіну, — каже жінка.

— Та це гуска, — каже той.

— Нічого, що вузька, я надіну, бо я все те попалила, — гне своєї Явдоха-святоха.

Ото дуже чоловік розсердився та й кинув гуску в хату.

— Тю, дурний! — каже жінка. — Ти б так і сказав, що гуска, а то дурить.

На другий день іде чоловік знову до брата, а жінка приказує:

— Гляди ж, чоловіче, попроси в брата сорочку для мене, може, дасть.

— Добре, — відказав чоловік і пішов.

От розказав чоловік братові все, а брат і питає:

— Як же ти кажеш, коли приходиш додому, братику?

— А так кажу: «Жінко, відчини».

— Ну, добре, — сказав багатий брат. — Іди ж молотити, братику.

Пішов Явдошин чоловік на тік, а його брат убрався, взяв сорочку і пішов до Явдохи-святохи. Прийшов та й каже:

— Жінко, відчини.

А вона думала, що чоловік, пішла відчинила. Дивиться — аж ні. Вона в хату та на піч.

— Не тікай, жінко, — каже чоловіків брат. — Мене сам Бог прислав. Як тебе звуть?

— Явдоха-святоха.

А він і каже:

— Бач як! А я Іван Хреститель — гріхам одпуститель.

Та взяв лозину і як зачав хрестити:

— А роби! Не лежи! Не гуляй!

Дав їй прочухана та наостанку й каже:

— Гляди ж мені, пряди і все роби, бо другий раз як прийду, то знову наб'ю.

От пішов Іван Хреститель додому, тільки дав Явдосі-святосі сорочку. Дуже Явдоха зраділа, наділа сорочку, побігла до сусіда, позичила веретено, гребінь, днище. Прийшла додому і давай прясти, аж веретено хурчить. Приходить увечері чоловік та й каже:

— Жінко, відчини.

А Явдоха:

— Та відчиняй сам, рук не маєш, чи що?

Відчинив чоловік, увійшов

1 ... 28 29 30 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки"