Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Слухайте, певно, на цьому острові й до нас із вами жили пірати. Давайте обійдемо його ще раз. Десь тут, певно, закопано скарб. Раптом нам пощастить відкопати напівзогнилу скриню, набиту золотом і сріблом? Га?
Але й це викликало лише слабке пожвавлення, яке одразу ж і згасло. Том зробив ще кілька спокусливих пропозицій, але вони також не мали успіху. Це була невдячна праця. Джо сидів похмурий, як грозова хмара, колупаючи палицею пісок. Нарешті він сказав:
— А чи не покинути нам все це, хлопці? Я хочу додому. Тут так нудно.
— Та ні, Джо, тобі згодом буде веселіше, — заходився вмовляти його Том. — Ти подумай лише, яка тут рибалка!
— Не хочу я рибалити. Я хочу додому.
— А купання такого ти ніде не знайдеш.
— Нащо мені купання? Нецікаво навіть купатися, коли ніхто не забороняє. Ні, я додому хочу.
— Ну і йди! Малесенький! До мамусі захотів?
— Так, до мамусі захотів! І ти б захотів, тільки в тебе її нема. І зовсім я не малесенький, не гірший за тебе! — і Джо засопів носом.
— Добре, давай відпустимо цього плаксія додому до мами. Правильно, Геккі? Біднесенький, він за мамою скучив! Ну, то нехай повертається! А тобі тут подобається, правда, Геку? Ми з тобою лишаємось, еге ж?
Гек відповів: «Та-а-ак», — але без особливої радості.
— Більше я з тобою не розмовляю, — сказав Джо, підводячись із піску. — Все. — Він похмуро відійшов убік і почав одягатися.
— Подумаєш! — безтурботно відмахнувся Том. — Оце ще треба мені з тобою розмовляти. Давай, шуруй додому, хай усі з тебе там порегочуть. Гарний пірат, нічого не скажеш! Ну, а ми з Геком не такі плаксії. Ми з тобою лишаємося, правда, Геку? Обійдемось і без нього.
Та все ж Тому було не по собі, він захвилювався, дивлячись, як Джо продовжує збиратись. Крім того, його непокоїв вигляд Гека, який не відводив погляду від Джо; його мовчання здалося Тому зловісним. Джо вдягнувся і, не промовивши на прощання ані слова, пішов убрід до берега. В Тома впало серце. Він подивився на Гека. Той не здатен був витримати його погляд і відвів очі, а потім сказав:
— Мені теж хочеться додому, Томе. Тут нудно якось, а тепер буде ще гірше. Давай теж підемо.
— Не хочу! Можете обидва йти геть, якщо ви такі. А я лишаюся.
— Томе, я б краще пішов…
— То й іди! Хто тебе тримає?
Гек почав збирати одяг, розкиданий на піску.
— Томе, давай краще і ти з нами, — вмовляв він. — Ну, подумай гарненько. Ми тебе почекаємо на тому березі.
— Чекайте, скільки влізе!
Гек понуро поплентався геть, а Том стояв і дивився йому вслід, відчуваючи сильне прагнення махнути рукою на свою гордість і теж піти з ними. Він сподівався, що хлопчики зупиняться, але вони повільно брели по мілководдю. Тома охопило відчуття страшної самотності. Ще трошки, і його пиха зламалася, — він кинувся бігти за друзями з криком:
— Заждіть! Послухайте, що я вам скажу!
Вони одразу зупинились і повернулись до Тома. Наздогнавши друзів, він розкрив їм свою велику таємницю, а вони похмуро слухали, доки не зрозуміли, в чому вся штука. Коли ж зрозуміли, то радісно закричали, що це «чудово» і що якби він одразу їм сказав, вони нізащо б не пішли.
Том миттю вигадав щось собі у виправдання, хоча насправді він боявся, що навіть його таємниця не зможе їх втримати надовго, тому й залишив її насамкінець.
Вони весело повернулися в табір і знову взялися до забав, при цьому обговорюючи дивовижну вигадку Тома та захоплюючись його винахідливістю. Після розкішного обіду із яєчні та риби Том оголосив, що тепер, певно, він і курити повчився б. Джо теж вхопився за цю ідею й сказав, що він теж хотів би спробувати. Гек зробив їм люльки й набив їх тютюном. Обидва новачки досі не курили нічого, крім виноградного листя, від якого лише пощипувало язик, та це й не вважалося справжнім курінням.
Хлопці розвалилися на землі, спираючись на лікті, й почали обережно, з острахом втягувати в себе дим. Дим був неприємний на смак і застрягав у горлі, проте Том сказав:
— Та це ж зовсім легко! Якби я лише знав, що це так просто, то вже б давно навчився.
— І я теж, — підтвердив Джо. — Скільки того діла!
— Стільки разів бачив, як курять інші, якби ж, думаю, і мені так, — сказав Том, — тільки не знав, що зможу.
— Ось і я теж, правда, Геку? Адже ж ти чув це від мене, Геку? Ось хай Гек скаже, казав я чи ні.
— Ага, стільки разів, — підтвердив Гек.
— І я теж, — сказав Том, — тисячу разів казав. Одного разу це було біля бійні. Пам’ятаєш, Геку? Ще тоді з нами були Боб Таннер, Джонні Міллер і Джеф Тетчер. Ти ж пам’ятаєш, Геку, що я сказав?
— Ще б пак, — відповів Гек. — Це було того самого дня, коли я згубив білу кульку… Ні, не того дня, а перед тим.
— Ага, що я тобі казав, — зрадів Том. — Ось і Гек пам’ятає.
— Мені здається, що я міг би цілий день курити люльку, — запевнив Джо. — Мене зовсім не нудить.
— Мене теж зовсім, — погодився Том. — Я міг би курити цілий день. А ось Джеф Тетчер, певно, не зміг би.
— Джеф Тетчер! Та він від двох затяжок під стіл звалиться. Нехай спробує хоч один раз. Де йому!
— Звісно! І Джонні Міллер також, — хотів би я подивитися, як він буде пробувати.
— Ще б пак, я теж! — погодився Джо. — Куди той Джонні Міллер годиться? Його від однієї затяжки у вузол скрутить.
— Точно, скрутить. А хотів би я, щоб хлопці нас бачили зараз.
— Ото було б здорово!
— Ось що, друзі, ми нікому нічого не скажемо, а колись, коли вони всі зберуться, я підійду до тебе і скажу: «Джо, люлька при тобі? Щось кортить покурити». А ти відповіси так, наче мимохідь, наче це нічого не важить: «Так, стара люлька зі мною, і запасна також є, лише тютюн не дуже гарний». А я тобі скажу: «То нічого, головне, щоб міцний був». І ти дістанеш обидві люльки, й ми з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.