Читати книгу - "Том 11"

P. P. S. Мама просить, щоб Ви були ласкаві прислати нам: 3 прим, моїх перекладів з Гейне; 3 наших перекладів з Гоголя («Пропаща грамота»); 1 прим. «Першого вінка»; 1 прим, збірника «Привіт Фран[кові]»; на пересилку і на «Привіт» мама посилає 3 марки, як се буде мало, то* потім вернемо надвишку коштів.

Напишіть мені, б[удь] л[аска], чи є у спродажі дядькові остатні женевські брошурки, такі, як, приміром], «А 1а veille сГип nouveau trouble» 1 і т. і.

Ще раз бажаю Вам здоров’я.

Л. К.

Ще P. S.!І Чи нема видання хоч одного оповід[ання] Бордуляка? Ми б дуже хтіли мати сього автора.

61. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

11 березня 1899 р. Берлін Berlin, Johannesstr[asse], 11,

11

18т99

Люба Лілічко!

І я вже хочу запитати, чому ти нам не пишеш? Мама дуже тим турбується, та і я не можу бути спокійною, хоч мені й не рекомендується тепер непокоїтись. Певніш усього, що ти «так якось» не пишеш або збираєшся «на-стоящого» листа писать, але ж ми за перших два тижні після операції звикли до частих листів від тебе і тепер одвикать тяжко. Сьогодні мама почала тобі писать, рука затремтіла так, що перо не вдержалось, отже, здумай, в якому вона стані тепер. Про себе не кажу нічого, бо я вам пишу рідко, то й не одважуюсь вимагать, хоч коли будеш часто писать мамі, то, вір, з того буде дуже велика користь і для мене. Твоє мовчання і гадяцькі справи розстроїли маму так, що часами вона зовсім тратить над собою владу, а коли і вдержує, то я бачу, що се їй дорого коштує! Якби не се, то було б ще все нічого,— я поправляюсь, рана гоїться, от, може, днів через два остатні дренажі виймуть, а тижнів через півтора і гіпса здіймуть. Бред пройшов, жар невеличкий, тільки остатніх три дні збільшився, та то вже, певне, не від хірургії. Нога вдень не болить, вночі не завжди і не дуже. Коли встану — не знаю, бо тут нічого пацієнтам і родичам толком не ка61-жуть, хто коли встане, коли могтиме виїхать і т. і.

Читать я можу багато, а писать дуже трудно, бо лежу дуже горизонтально. Після листа до тебе три дні руки боліли, через те вже боюсь довгі листи писать.

Папі напишу хутко. Тепер бувай здорова і пиши нам, Оксаночці і Дорі спасибі за листи, хай вибачають, що не пишу — я ще інвалід.

Твоя Леся

62. ДО М. П. КОСАЧА

21_9

21 березня 1899 р. Берлін 18—j-jj—99

Любий Миша!

Оце тільки що подерла початого листа, бо, справді, «ще нема нігде нічого», а я вже, було, таке завела — цур йому! Властиве, я думаю, що Колодяжне не продане, теоя і мамина телегр[ами] мусили мати якийсь вплив. Нарешті, плакать завжди буде час *. Се, бачиш, я така розумна зробилась, подерши листа. Я часом навмисне пишу листи з тим, щоб потім подерти,— се «одкриває клапан» і лихий настрій вилітає в повітря, як чад. Коли б не сі різні Nachrichten 1 або знов Briefmangel2 і зв’язане з сим напруження нервів, що передається, як по дротах, від мами до мене (а часом, може, й навпаки), то було б зовсім не зле, бо мої справи йдуть нормально. Сьогодні Geheimrat3 казав, що завтра чи позавтрьому здійме з мене гіпс, потім наложить Verband 4 якийсь такий, що можна буде вставать (з гіпсом чи без гіпсу — ніхто не знає), а ще потім зроблять мені апарат, певне, такий, як у Polly 5. Все оце, кажуть лютри, займе 6 тижнів, значить, клади більше. Ввиду сього єсть комбінація, щоб Ліля приїхала на зміну мамі, та ще не знаю, чи се так вийде, бо, може, фінанси стануть на заваді. Я, запевне, могла б і сама зостатись, але мама про се і слухать не хоче, надто надивившись на mania solitudinis 62 п. Мікушевського. A propos я вже знайома з сим паном, і правду ти кажеш, що він з м’якого0 тіста (хоч то не мені б і говорить після мого пост-оперативного малодушія!). Жінка його так собі, як більшість польок — із типу «госпось», а дівча славне, смішненьке, бо все просторікує і резоньорствує, як наша Дора. Воно все присусіджується до мами і вкупі з нею ходить то в’ музей, то по магазинах, а з своєю матір’ю своїм порядком — хитре! Люди тут все нові прибувають. Geheim-rat їх ріже, фабрика так іде, що ні одної хати вільної нема, а на деякі зайняті вже кандидати є.

Ти питаєш, які я «зайці» читаю? Ах, різні і багато й на різних мовах,— в Києві таких зайців нема й на лі-карство! Газет читаю мало — чогось «спротивились». Про Russische Zustande 63, зрештою, в німецьких] газетах нема аніжё, в «Vorw[arts]» 64 була коротенька звістка, і годі, очевидно, тут сьому значення не придають. Отже, твої листи мали значення кореспонденції з Росії. A propos кореспонденції] з Росії, чи пам’ятаєш «Третье письмо к тетеньке» Щедріна? Коли забув, перечитай конечне, се дуже на часі.

Ах, ніколи ще не було мені так трудно писать, як тепер, власне, того, що ідей багато, а писати мушу коротко, се дуже врізує крила всякій ліриці! Ну, вже ж таки я встану колись, тоді вже — всі Hahn, und Schwan^ und Pferdekopf! 65 — писатиму не так! А тепер, коли б можна було мені простягти до себе свою лапку, з якої ти сміявся і все-таки гладив як людську...

Бувай здоров.

Твоя Леся

Зараз починаю писать Річі, але, може, пошлю завтра.

63. ДО О. Є. СУДОВЩИКОВОЇ-КОСАЧ

21—9

21 березня 1899 р. Берлін 18 щ 99

Моя люба Річі!

Ти вже другого листа мені пишеш, а я все мовчу. Ти, сподіваюсь, не сердишся, бо мені тепер «закон не иисан», вживаючи не дуже ввічливого виразу. Все я думала, от визволюся з гіпсових кайданів, тоді вже писатиму, але сього ще довго ждати, як я бачу. Лежать на