Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Веселий ярмарок 📚 - Українською

Читати книгу - "Веселий ярмарок"

257
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Веселий ярмарок" автора Сергій Володимирович Кисельов. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 66
Перейти на сторінку:
і в плач,

Мчить в село і зразу в крик:

— А мені? А я? Хоч скач —

Це ж найвищий нині шик!..

І уже батьки Тамари

Обсідають «Промтовари» —

Треба ж втерти носа Гнату!

Й тягнуть доньці у кімнату

Хутра, коралі,

Джинси, шиньйони...

Наперегони!

Наперегони!

В Гната, бризнувши слізьми,

Жінка сплескує:— А ми?

А студентка наша мила

Що — теля у бога з'їла?

Може, нас не потіша?

Чи з лопуцька в нас душа?

Гнат скипів:— Зарадим лиху!

Донька наша не для сміху!

Що ми — бовдури, не люди?

Все дістанемо для Люди!—

Й нумо нишпорити всюди,

Добувать якусь обнову —

Н аймо дернішу,

«люксову»!

«Нашу зміну,— кажуть,— пестимо!»

Та не книгами чудесними,

Не виставою новою —

Зачаровують їх перснями,

Засліпляють мішурою.

Перла, браслети,

Броші, кулони...

Наперегони!

Наперегони!

Тож начіплюють дівчата —

Часто зовсім не до речі —

Тих оздоблень пребагато,

Полонить уже їх злато!

Так стають кумиром речі.

Що тут сказать?

Даються нам взнаки

Оці змагання-перегони,

Що затівають часом оні

Надміру запопадливі батьки.

Невже ж їм невтямки:

Дари привчивши виглядать з віконець,

Вирощують вони

Речопоклонниць!

нічний діалог

Жартівлива варіація вірша

Роберта Бернса «Фіндлей»

— Хто це там стука в пізній час?

«Пробач, це я — читач!»

— Уже всі сплять в будинку в нас!

«Ну й що ж!»— сказав читач.

— Як ти наважився прийти?

«Прийшов!»— сказав читач.

— Таж мій режим порушиш ти...

«Пробач!»— сказав читач.

— Тебе впусти лише сюди...

«Ану!»— сказав читач.

— Не обібратися біди!

«Пусте!»— сказав читач.

— Надовго мій розвієш сон...

«Невже?!»— сказав читач.

— Докорів висиплеш вагон...

«Яких?»— спитав читач.

— Що схематичністю грішу...

«Вгадав!»— сказав читач.

— Що нецікаво я пишу...

«Атож!»— сказав читач.

— Знов будеш лаять за роман...

«Який?»— спитав читач.

— Та за останній — «Лан і план».

«Нудьга!»— сказав читач.

— А прочитав же ти його?

«Ні: задрімав, пробач.

От з «К о р о л є в о ю М а р г о»

Очей не скліпив, бач!»

— Макулатуру, видно, здав?

«Авжеж!»—сказав читач.

— І мій роман туди попав?!

«Аж три!»— зізнавсь читач.

Валентин Лагода

КОЛИ ЯК

В свою кишеню лізе він

(Якби ж такий та був один!)

Так неохоче, мляво явно,

Немов торкається вогню.

Зате, як лізе у державну,—

Аж розчепірить п'ятірню!

Віктор Лагоза

ОСТАННЄ ЗЛО

Цапину шкуру вгледіла Коза,

Яку повісили у краєзнавчому музеї.

Скрапнула з ока їй така рясна сльоза,

Що навіть мокро стало на алеї.

— Мабуть, згадала про любов,

Про те, як ви ходили вкупочці на пашу?

Як добре, що не згас, не охолов

Вогонь в старенькім серці вашім! —

Голубка з даху вуркотить Козі.

— Не бійсь — не охолоне,—

Коза крутнулась на одній нозі.—

Таке ні в яких згадках не потоне —

Чого лиш поміж нами не було...

О нене!..

Та він іще вчинив останнє зло —

В музей пробивсь поперед мене!

Вільям Лігостов

ПРИТЧА ПРО ДВОХ ЗЯТІВ - ДУРНОГО І МУДРОГО

Не тоді це, люди, сталось,

Коли правив цар Горох...

Батько-мати видавали

Доньок заміж — зразу двох.

От вони зятям і кажуть:

«Звичай є такий, тому

Ось вам килим, ось машина —

Вибирайте, що кому».

Перший зять на килим глянув,

Аж прицмокнув язичком:

«Гарна вещ! Не буде зносу.

Але придане з брачком...

Це в казках літав килим,

У казках! А взагалі

На причеп до цеї штуки

Треба дати й «Жигулі».

Що ж, не варто дивуватись —

Зять, відомо, ласий взять.

Тож чекають батько-мати,

Що заправить другий зять.

Ну, а той із молодої

Не спускає ока, знай...

Каже: «Хай бере він килим

І машину теж — нехай.

А мені?.. І сам не знаю...

О! Надумався! Мені

Дайте в посаг за дочкою

Всі, що знаєте, пісні —

І веселі, і журливі,

І розважні, і меткі,

І теперішні, і давні,

І народні, і такі...»

Батько-мати остовпіли,

Дуже їм кортить спитать:

«Де ти, доню, очі діла!?

Чи не дурень другий зять?

Де ж це видано і чуто,

Щоб у придане — пісні?.."

Та зятьок затятий трапивсь:

«Або так — а ні, то й ні!»

Балачок і суперечок

Ще багато там було.

Я усе те пропускаю,

Бо весілля — загуло!

Ой співали батько-мати

І веселих, і журних,

Та і ловко ж як, їй-богу,

Діло ладиться у них!

День співають, другий, третій...

Вже змарніли із лиця,

Вже охрипли бідолахи,

А пісням нема кінця.

А зятьок не підганяє,

Заспокоює зятьок:

«Ви не дуже надривайтесь,

Ще повернете боржок...»

Рік минає, другий, третій...

Вже знайшлись онуки там.

Баба з дідом їх колишуть,—

І нема кінця пісням.

Перший зять тут на порозі,

Як Пилип із конопель:

«Хай і наших поколишуть,

Розтуди його в качель!»

Другий зять не гарячкує,

Слово мовив — і мовчок.

«Хай ідуть, якщо захочуть,

Та за ними ще ж боржок...»

Рік минає, другий, третій...

Килим той пожерла міль,

Геть із'їздився-зносився

Той швидкий автомобіль,

Перероблено роботи,

Пережито — тьмуща-тьма...

Вже і правнуки на часі,

А пісням кінця нема!

Баба з дідом кажуть зятю:

«Ділу треба класти край —

Нажилися ми доволі,

Помирати відпускай».

А у зятя у зіницях

Аж кипить лукавий сміх:

«Гарних ви пісень співали,

Та не всіх іще. Не всіх!»

...Так живуть вони і досі

В мирі, шані та добрі.

Сам оце недавно гостем

Був у їхньому дворі.

Та й до хати запросили —

Заспівав, загув народ,

Бо дурна без пісні чарка,

Як без хліба — сало. От!

Я сказав би ще... Та притчу

Вже давно пора кінчать.

Ну, а вам видніше, люди,

Де дурний, де мудрий зять,

Вільям Лігостов

МОНОЛОГ

одного молодого і вкрай знервованого киянина, якому, бачте, дуже кепсько живеться

В Боготі — гамени, в Панамі — банани,

В Нью-Йорку — вроздріб наркотики...

А в Києві?.. «Знову цвітуть каштани...»

А я потребую екзотики!

От Чікаго узять — там скучать не дадуть,

Встигай лиш хапати моменти.

На вулицю вийди вночі — приб'ють.

Гарантія — сто процентів.

А тут?.. Хоч до ранку горлай, гундось

Репертуар гульвіси —

І то пощастить, як трапиться хтось,

«Ліхтаря» під око підвісить.

Хіба це місто! Агро-промвінегрет!

Для пенсіонерів заводь тиха.

От і нудьгуємо — я і Кет,

Майже законна моя чувиха.

О!

1 ... 28 29 30 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселий ярмарок"