Читати книгу - "Ганнуся"

207
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ганнуся" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 35
Перейти на сторінку:
я повинен ними займатися?

Я так замислився над цими питаннями, що й не завважив, як одягнув сорочку задом наперед.

Таємниця прояснюється

На просторому шкільному подвір’ї цього разу панувало справжнісіньке стовпотворіння.

Хоча це лише так мовиться — стовпотворіння. Насправді ніяких стовпів тут ніхто не творив і навіть не витесував. Не було також ні сокир для витісування, ні колод для стовпів. Лише біля спортивного майданчика височіла радіощогла з жовтоблакитним прапорцем на шпилі.

А ще на подвір’ї було безліч дітей. Може, з двадцять, а може, й п’ятдесят набереться. Хіба ж їх порахуєш, коли вони гасають в різні боки, мов ті метеори?

До того ж стояв такий гамір, що хоч вуха затуляй.

Оце все, взяте разом, і називається стовпотворінням.

А тут ще з шкільного репродуктора на повну потужність гримнула журлива пісня:

Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться. Чогось болить моє серце, А сльози не ллються.

Ганнуся, котра тільки-но привела мене сюди, на хвилинку зупинилася біля воріт. Вислухала пісню до кінця і зворушено похитала голівкою:

— Яка ж гарна пісня! Навіть плакати захотілося…

Я поліз було до кишені, аби подати їй хустинку, проте Ганнусі вже перекортіло плакати. Вона випустила мою руку і з криком, який на мить заглушив гучний репродукторний грім, з розгону кинулася в те стовпотворіння.

А я стояв біля воріт і розгублено озирався на всі боки.

Добре, що на подвір’ї, крім мене, виявилася ще одна доросла людина.

— Ти можеш пояснити, що все це означає? — запитав я у Віри Миколаївни, яка командувала тим стовпотворінням.

Я вже казав, що ми з Вірою Миколаївною свого часу навчалися у цій школі, і навіть в одному класі. Пам’ятаю, я ще в неї з ґумки стріляв. Прив’яжеш, було, ґумку до двох пальців, зів’єш клаптик паперу і — плюсь їй в потилицю!.. За те, що не давала списувати задачі.

Здається, саме від мене і пішла ця звичка — стріляти ґумкою — по нинішніх школах. Дурна, скажу вам, звичка. Негарна. Особливо, коли тебе самого у вухо поцілять.

— Не маю права пояснювати, — сказала Віра Миколаївна. — Ти краще у Ганнусі про це запитай.

— Та вже запитував, — признався я.

— Ну й що?

— Нічого. Теж не каже.

— Молодець Ганнуся, стійка вона людина, — похвалила її Віра Миколаївна. — Що ж, мушу натякнути, коли сам не можеш здогадатися. Повинна сказати, що все почалося з листа Ганнусиної мами… Чому це ти посміхаєшся?

— Тому, що далі можеш не говорити. Я вже здогадався, в чому справа.

Віра Миколаївна недовірливо подивилася на мене.

— А ти не помиляєшся? — запитала вона. — Може, поділишся зі мною своїми здогадами?

— Будь ласка…

Я нишком озирнувся, аби пересвідчитися, чи нас ніхто не підслуховує, і сказав:

— Ви збираєтеся…

А що саме вони збираються робити — я прошепотів їй на вухо.

Віра Миколаївна на знак згоди хитнула головою, а потім додала:

— Хоча спочатку Миколка пропонував надіслати євшан-зілля. Але клас вирішив, що не завадило б додати і щось смачненьке…

— Але не можу зрозуміти, — перебив я Віру Миколаївну, — де ви дістанете стільки фруктів? А посуд хто вам дасть, а цукор? А хто варитиме?

Віра Миколаївна подивилася на мене, мов на якесь дошкільнятко.

— Доброму ділу і випадок сприяє, - пояснила вона. — Ми випадком дізналися про лист Ганнусиної мами, випадком почали збирати скляні банки, а вчора я випадком зустріла голову кооперативу і він згодився подарувати нам кілька мішків цукру…

— Все це чудово, — згодився я. — Але де ви дістанете стільки фруктів? Теж на випадок надієтеся?

Віра Миколаївна знову піднесла пальця до вуст, аби я не кричав на все подвір’я. Потім відповіла:

— Атож. Надіємося.

— Нічого не розумію…

— Справа в тому, що за кілька хвилин сюди повинен випадково зайти директор школи і зовсім випадково оголосити: «Ось вам, діти, шкільний фруктовий садок. Ви в ньому повні господарі. Робіть з цими яблуками та вишнями все, що хочете…». Як бачиш, скрізь — лише випадковості. А так — ніхто з дорослих ні про що навіть не здогадується!

— А якщо директор випадково не прийде або скаже щось не те?

— Цього не може бути, — запевнила Віра Миколаївна. — Ми вже з ним випадково домовилися.

Я навіть засміявся. Від радощів за нас, дорослих. От, виявляється, які ж ми все-таки завбачливі люди! Жаль лише, що випадково. А вголос сказав:

— Знаєш, Віро Миколаївно, я тобі зараз дуже заздрю.

— Це ж чому? — здивувалася вона. — Бо маєш он скільки хлопців та дівчаток. З ними, я думаю, тобі ніколи не доводиться нудьгувати.

Віра Миколаївна засміялася.

— Що правда то правда.

Ганнусині вірші

У цю мить хтось легенько шарпнув мене за рукав. Озираюся — Ганнуся.

— Щось трапилося?

Ганнуся вибачилася перед Вірою Миколаївною за перервану розмову (от якою ввічливою стала!) і простягнула мені невеличкий аркуш паперу.

— Прочитай, будь ласка, — попрохала вона.

— Що це?

— Вірші. Мені доручили їх скласти.

Беру того аркушика і читаю:

Далекі друзі, пийте з чаєм, Ласуйте ложкою й рукою. Вам подарунок незвичайний
1 ... 28 29 30 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ганнуся», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ганнуся"