Читати книгу - "Одержимість"

— Знаєш, Ал, а я вже не хочу ні на який Лазурний берег. Я не хочу просто псувати собі відчуття цього чарівного вечора. Я ще вчора не могла навіть уявити, що зі мною трапиться вся ця історія з подорожжю. Спочатку дорога по Іспанії, гори, узбережжя, тепер ось Франція зі своїми звичаями, виноградниками, платними дорогами, тунелями і таким ласкавим морем. Я думала, що мене, дівчину, яка прожила весь час на березі моря, навряд чи можна чимось здивувати ще, але тут… Це якийсь рай на землі, чесне слово. Біля нашого будинку були величезні радгоспні виноградники, і ми їх сприймали, як звичайні поля, де працюють люди. А тут все не так. Тут кожна виноградинка, кожна лоза має свою історію і свою душу.

Вона замовкла, пропускаючи крізь пальці ще теплий пісок. Алекс слухав її і погоджувався, бо, дійсно, все, у що вкладають душу, стає чарівним.

— Ходімо купатися… — раптом сказала Аня. І це прозвучало не як питання, а як пропозиція, від якої важко відмовитись. — Підемо, море просто чарівне.

— Та, я якось не готовий, чесно. — стомлено відповів Алекс. Уввечорі другого дня подорожі втома дійсно давала про себе знати.

— Та що тут готуватися? Якщо ти маєш на увазі, що ти без плавок, так я теж без купальника. Давай голяка купатися, не бійся, тут темно, ніхто нічого не побачить. — вона бачила, що Алекс сумнівається. — Ал, не бійся, я не буду приставати. — і, не чекаючи відповіді, скинула з себе сукню.

— Тю, чого тоді роздягатися, якщо ти приставати не будешь. — відповів він і почав роздягатися слідом за Анею.

Вони попливли спочатку від берега, а потім в сторону маяка. Пливли мовчки і не поспішаючи, вода, дійсно була теплою і дуже солоною. Відпливши досить далеко, вони перекинулися на спини і так лежали, гойдаючись на воді, і дивилися на зірки. Вдалині на березі було видно вогні садиби Макса. Він включив підсвічування виноградників, і здавалося, що це не просто плантація, а чарівний сад з якоїсь казки.

— Ал… — Аня повернулася до нього, і її обличчя, мокре від води і освітлене маяком здалося Алексу сумним.

— Що, Ань? — запитав Алекс.

— Та ні, нічого, спасибі тобі за цей вечір, у мене ще не було такого Дня народження. Мені просто хочеться плакати від щастя. — вона підпливла до Алекса і поцілувала його в солоні від морської води губи. — Пробач, не звертай уваги, просто я іноді буваю сентиментальною. Попливли до берега, а то Макс зараз знайде наші труси і викличе гелікоптер з рятувальниками, а нам цього зовсім не треба. Вона попливла брасом в сторону берега, а Алекс мовчки плив за нею.

— Ань, а ось, скажи, я, може, чогось не розумію, але у тебе весільна подорож, медовий місяць, День народження, а ти їдеш на край землі, тікаючи від свого чоловіка. Чому?

— По-перше, я не тікаю, по-друге, я просто зрозуміла в якийсь момент, що втомилася, по-третє, я, дійсно, повинна була бути сьогодні в Криму, і саме в Криму планувала з друзями, яких я не бачила багато років, відзначати свій День народження. Мій Борис пішов у море на яхті з друзями, бо йому запропонували взяти участь в якійсь гонці. Мене, якщо чесно, це образило, а ще образило те, як він уявляє собі свята. Він дарує машини, будинки, якось раз він подарував мені яхту разом з усім екіпажем. Ось, питається, нафіга вона мені без нього? А мені, можливо, просто хотілося шаурми і кави на сніданок з еклерами або з млинцями, а ввечері я хотіла б випити шампанського з горла на березі моря, і щоб вранці з волосся витрушувати пісок. Ось чого б мені хотілося. І так вийшло, що все це дав мені ти, зовсім незнайомий мені чоловік. Це так прикро, ти не розумієш просто.

— Та я все розумію, я ж не тупий. Я теж не розумію таких бездушних подарунків. У мене, до речі, є знайома, ми зі школи дружимо, і вона, між іншим, теж художниця. Так ось, вона мені раніше постійно дарувала свої картини, а потім вирішила, що всі думають, ніби вона просто так йде шляхом найменшого опору, і перестала їх дарувати. І скільки я не просив її, вона не хоче малювати для мене. Але це її справа.

— Ал, а дай мені відповідь ще на одне запитання, ось ти б зміг зробити для близької тобі людини якусь дурницю, якесь безрозсудство, що не піддається ніякій логіці, якусь справу, навіть не дуже важливу, але приємну і корисну, для цієї людини. Я не маю на увазі, стрибнути з моста або набити морду самому запеклому хулігану на очах у всіх. Я маю на увазі, щось таке дуже важливе, але на вигляд дурне і нелогічное. — Аня пливла не поспішаючи, збоку поглядаючи на Алекса.

— Аня, та я не знаю, навіть. Напевно, ні, я намагаюся, щоб всі дії піддавалися логіці і мали реальний сенс. Мені просто незрозуміло, навіщо, наприклад, тягати цеглу на дах хмарочоса, якщо можна скористатися підйомним краном. А ти чого раптом питаєш?

— Та, ні, нічого, просто так запитала.

Вони вилізли на берег, натягнули на себе теплий сухий одяг, і пішли в сторону будинку. На підході до будинку вони побачили яскравий промінь світла, який вдарив ним прямо в очі.

— Ну, і де ви пропали? Я вже йшов вас шукати, а то кричу, кричу, а ви не відзиваєтесь. — Макс йшов до них на зустріч, розрізаючи темряву своїм великим ліхтарем. — Аню, ну, добре, цей бовдур не знає міри, але Ви ж пристойна дівчина і купатися на голяка…

— А, Ви, Максе, як дізналися, що ми на голяка купалися? Ви, що, стежили за нами? Збоченець! — сказала жартома Аня, підходячи до Макса впритул.

— Та навіщо мені за Вами підглядати, якщо я і так знаю, у Вас волосся мокре, та й плаття теж… місцями. — Макс засміявся і обійняв Аню за