Читати книгу - "Марсіянин"

- Він кудись вирушив, - сказала вона.

Венкат скоцюрбився у кріслі.

- Є надія, що це тестовий виїзд?

Вона похитала головою.

- Він їхав навпростець від Габу майже дві години, зробив коротку ПЧД, а потім їхав іще дві години. Ми думаємо, що ПЧД було, щоб змінити батареї.

Венкат важко зітхнув.

- Може це просто довша перевірка? Щось на зразок цілонічної подорожі?

- Він за 76 км від Габу, - сказала Майнді. - У випадку цілонічного тесту хіба він не лишався б у межах відстані пішої ходи від Габу?

- Так, він би це і робив, - сказав Венкат. - Дідько. Ми організували команди, які перевірили усі можливі сценарії. При даних умовах у нього немає шансів дістатись Аресу 4. Ми не бачили, щоб він завантажував оксигентор чи відновлювач води. У нього просто немає запасів, щоб прожити достатньо довго.

- Я не думаю, що він прямує до Аресу 4, - сказала Майнді. - Інакше він вибрав дивний шлях.

- А? - мовив Венкат.

- Він їде на південь-південний захід. Кратер Скипіареллі на південному сході.

- Гаразд, можливо ще є надія, - сказав Венкат. - Що він зараз робить?

- Перезаряджається. Він розклав усі сонячні стільники, - сказала Майнді. - Минулого разу на це знадобилось 12 годин. Я хотіла нишком піти додому поспати, якщо ви не проти.

- Звісно, це добре. Побачимо, що він робить завтра. Можливо він повернеться до Габу.

- Можливо, - сказала Майнді невпевнено.

- Вітаю вас знову, - сказала Кеті до камери. - Ми спілкуємось з Маркусем Вашинґтоном, із Поштової Служби США. Отже, містере Вашинґтоне, я так розумію, що місія Арес 3 вплинула на Поштову службу в першу чергу. Можете це пояснити нашим глядачам?

- Ну, так, - сказав Маркус. - Усі думали, що він мертвий впродовж двох місяців. У той час Поштова служба випустила пам’ятні марки для вшанування його пам’яті. Було надруковано 20 000 і розіслано у поштові відділення по усій країні.

- І потім виявилось, що він живий, - сказала Кеті.

- Так, - сказав Маркус. - Ми припинили випуск негайно і відкликали марки, але тисячі були вже продані. А річ у тім, що ми не друкуємо марки з живими людьми.

- Чи траплялось таке раніше? - спитала Кеті.

- Ні. Жодного разу в історії Поштової служби.

- Закладаюсь, вони тепер коштують грубі грошенята.

Маркус хихотнув.

- Можливо. Але не дуже великі. Як я сказав, продано тисячі. Вони будуть рідкісними, але не супер рідкісними.

Кеті захихотіла, а потім звернулась до камери.

- Ми говорили з Маркусем Вашинґтоном із Поштової служби Сполучених Штатів. Якщо у вас є пам’ятна марка Марка Уотні, краще вам її притримати. Дакуємо що завітали, містере Вашинґтоне.

- Дякую за запрошення, - сказав Маркус.

- Наш наступний гість - доктор Ірен Шілдс, летунський психолог у місіях Арес. Докторе Шілдс, вітаємо на програмі.

- Дякую, - сказала Ірен, припасовуючи прищіпку з мікрофоном.

- Чи знайомі ви особисто з Марком Уотні?

- Звісно, - відповіла Ірен. - Я щомісяця робила психологічне оцінювання кожного члена команди.

- Що ви можете розказати про нього? Його особистість, його вдачу?

- Ну, - сказала Ірен. - Він дуже розумний. Усі вони такі, звісно. Але він особливо винахідливий і добре вирішує проблеми.

- Це може врятувати його життя, - встромила своє Кеті.

- Справді може, - погодилась Ірен. - А ще у нього добра вдача. Він завжди привітний, має гарне почуття гумору. Легко знаходиться на жарт. Продовж місяців, що передували запускові, команда проходила виснажливі тренувальні курси. Усі виявили ознаки стресу і пригніченості. Марк не був винятком, але як саме він виявляв це: він вигадував більше жартів і примушував усіх сміятись.

- Схоже, він дуже приємна людина, - сказала Кеті.

- Так і є, - сказала Ірен. - Його обрали у місію почасти через його особистісні риси. Команда Арес має перебувати у купі протягом 13 місяців. Соціальна сумісність - це головне. Марк не тільки може поладнати з будь-яким колективом, він ще й допомагає групі працювати краще. Це був жахливий удар для команди, коли він “помер.”

- І вони продовжують думати, що він мертвий? Команда Аресу 3?

- Так, це правда на жаль, - підтвердила Ірен. - На горі вирішили приховувати це від них, принаймні поки що. Я впевнена, що це було не легке рішення.

Кеті витримала паузу, а потім сказала:

- Гаразд. Ви знаєте, що я хочу спитати: що твориться нині у нього у голові? Як така людина, як Марк Уотні, реагує на таку ситуацію? Покинутий, самотній, гадки не має, що ми його намагаємось урятувати?

- Не можна сказати напевно, - сказала Ірен. - Найбільша небезпека - це втратити надію. Якщо він вирішить, що шансів на рятунок немає, він припинить спроби це зробити.

- Тоді усе добре поки що? - сказала Кеті. - Схоже, він