Читати книгу - "Інґа"

Таке рішення непросто прийняти. Єгипет був чудовим місцем, і вона все ще поважала Набі і не хотіла принижувати його розлученням. Написана Інґою різдвяна листівка директрисі її старої школи, Інґрід Єсперсен, показала всю її невизначеність. У ній вона захоплювалася «країною казок», в якій тепер жила, та більше листівок не надсилала{213}.

Розчарована, знуджена, замкнена, з усвідомленням, що «етичні погляди чоловіка відрізняються від моїх», Інґа разом із матір’ю та дядьком, юристом у Данії, склали план втечі з Єгипту{214}. За тамтешніми законами, згідно з якими жінки мали обмежені права, Інґа не могла поїхати з країни без дозволу чоловіка, а Набі не збирався давати розлучення. Коли ж злягла з пневмонією (так вона стверджувала), її дядько та деякі чудові лікарі сказали Набі, що його дружина може отримати належне лікування лише в швейцарському Давосі.

Інґа пообіцяла йому повернутися, але так ніколи цього і не зробила. Набі страждав. Слова, які вона за кілька років по тому використала для висловлення своїх почуттів з приводу стосунків із Джеком Кеннеді і які колись сказав їй Набі, звучали так: «Я відчуваю себе абсолютно мертвим всередині». Він благав її подумати над тим, щоб повернутися до нього. «Не сприймай… як надію від мене, — писав він. — Зараз це єдиний сенс мого життя… Якщо Бог дозволить, я ще спробую зробити тебе щасливою, навіть якщо мені доведеться від усього відмовитися»{215}.

Навіть коли вже було ясно, що вона не повернеться, Набі відмовився завершити розлучення тричі вимовивши, як цього вимагав ісламський закон, «я розлучаюся з тобою». Коли багато років потому шляхи Набі та Інґи знову перетнулися, він наполягав, що вони все ще є подружжям, хоча вже тоді один із найважливіших і найвпливовіших єгипетських амбасадорів був одружений з іншою{216}.

Після короткої зупинки в Швейцарії, для підтримання легенди про хворобу, Інґа повернулась у Данію, де вона відновила своє данське громадянство, і у січні 1933 року офіційно отримала розлучення, принаймні за законами Данії. їхній шлюб тривав менше двох років. Вони з Ольгою знову оселилися в Копенгагені. Коли тамтешній журналіст спитав її, чи вона відчуває себе знову данкою, то отримав ствердну відповідь, але із зауваженням: «Усе моє життя… я провела багато часу закордоном, і тому вважаю себе майже космополітом, наче я все і ніщо водночас. Я вмію пристосовуватися і зможу жити будь-де»{217}. Упродовж наступних десяти років Інґа постійно демонструватиме правдивість такого самовизначення.

Копенгагенську квартиру Ольги на дорогій жвавій вулиці Сторе Конґенсґаде Інґа прикрасила східними килимами та іншими єгипетськими диковинами, але у всьому іншому забула про минуле з Набі. Тепер поставало питання: що далі, чим варто зайнятися?

Набі не підписав умови розірвання шлюбу. Через падіння ринків в Ольги залишився лише невеличкий прибуток від її спадку. Інґа готувалася успадкувати суму у майже 5000 доларів з рахунку фонду соціального страхування, але вже під час Великої депресії ці гроші розійшлися.

Повторний шлюб, цього разу із заможним данцем, мабуть, просто не розглядався. Ольга і далі підштовхувала доньку до незалежності, а романтична натура Інґи вже б не дозволила їй вийти заміж з розрахунку. Крім того, вона ще не зустріла чоловіка, в якого б закохалася. Інґа потребувала роботи і грошей.

Хоча жодну з її статей в Єгипті не надрукували, Інґу приваблювала журналістика. Вона пасувала її допитливому характеру, і їй подобалося писати. Крім того, Інґа все ще мріяла потрапити у кіно. Хоча вона ніколи ще не грала, але вже виступала як балерина-початківець і згодом як піаністка. Інґа згадала підтримку Віллі Фрітша в Каїрі, який, зігравши майже в п’ятдесяти картинах, мав би мати чуття на потенційні таланти[13]. На щастя для Інґи, в ті дні данська кіноіндустрія активізувалася й намагалася залучити відомих міжнародних зірок до зйомок у країні.

Німі фільми, які знімали в різних місцях світу і які не мали мовного бар’єру, здобули величезну аудиторію. Данська Nordisk Film, відкрита 1906 року (і досі найстаріша на планеті робоча кіностудія), зняла велику кількість німих фільмів, що стали популярними по всьому світі, включно з США, завдяки американському дистриб’ютору The Great Northern Film Company.

Однак поява звуку, разом із наслідками Великої депресії, похитнула справи кіностудії. Данський фінансист Карл Баудер придбав її у 1929 році, інвестував у підприємство необхідні кошти і заявив, що Nordisk знову стане світовим гравцем завдяки залученню відомих іноземних талантів, особливо в комедії. На його думку, так фільми буде легше продати{218}.

За рекомендацією шведського кінопродюсера,