Читати книгу - "Льонтом. Дороги і люди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Афганець» помітив мої розплющені очі з першої, здається, секунди.
— Брат?
— Так, якщо можна...
— А жона?
Тоді прокинулась Ланка.
— Ні, — простогнала спросоння, — не буду.
Засинала вона під таким самим тиском гостинності, як і тепер.
— А то котра година? — спитала Ланка.
— Рано, — відповів я, — але сонце вже є.
Цієї ночі ми перетнули казахсько-російський кордон, а до того за день проїхали десь вісімсот кілометрів — автостопом і різними машинами.
Чайхана «Ташкент» — химерне місце. Позаду — Казахстан, попереду — Астрахань, не далі, як за п’ятдесят кілометрів. Каспій десь поруч, а взагалі тут степ і навіть трава де-не-де. Пустелі також зостались позаду.
Досередини ми не заходили. Ночували в приточеному до будівлі дерев’яному накритті. Клейонка, килими. На даху — шифер. У кутку попід стелею — тьмяна лампочка, що весь час мерехтіла від рою мух. Горіла до ранку. Інша світила на високім бетоннім стовпі по дорозі до туалету. На землі під нею лежали мертві жуки, завбільшки з пиріжки в «Ярославі». Через всюдисущих комах лампа ледь пробивалася. Зате здохляків я добре розгледів, бо дивився під ноги, коли йшов по малій потребі. Не хотілося їх толочити. Коли повернувся, хутко сховався у спальник, аби не нарватися на співрозмовника. Перед сном афганець ще хотів говорити і разів зо десять запитав, чи нам буде зручно.
— Звичайно, — казав я тоді, — зручно, добре.
— А жона точно не буде?
Жона вже спала чи принаймні міцно вдавала, що спить.
— Ні. Точно. А я тільки чаю вип’ю і того буде досить.
Фархад, котрий нас привіз сюди, казав, що як хочемо, то можемо з ним їхати до Елісти. Збирався годину чи дві поспати, а потім рухатись далі. Серед ночі. Що швидше, то краще, бо в Краснодарі його чекають клієнти. Ми вибрали сон.
Спершу він звернувся до нас українською. Скидався на татара або й Богдана Ступку в ролі Хмельницького. Окрім тюркських, говорив також українською, російською, трохи фарсі, польською і навіть грузинською. Непогано знав українські Карпати, кілька гуцульських слівець і страв, тож довший час ми вагалися, хто він і звідки.
— Куди їдете? — запитав мене після того, коли з ним побалакав наш казахський знайомий. Запитав доброю українською (в Казахстані!), і цей діалог я щасливий записувати без перекладу.
— Додому, — я почувався збентеженим. — А ви?..
— З Узбекистану їду. Далі нам по дорозі, здається.
— То ви з України?
— З Узбекистану, але в Україні був практично всюди. І жінка моя з Луганська.
З’ясувалося, що він працював на один із українських мобільних операторів. Вишки ставив.
До чайхани «Ташкент» ми приїхали близько півночі. Фархад сердечно пообіймався з господарями, серед яких був і той схиблений афганець. Він скидався на брата власника, бо видно, що нічим тут не керував, але до всього мав необмежений, хоч і дещо поблажливий доступ. Крутився там як дитина у матері на роботі.
— Може, чаю, брат? Чи кави?
— Дякую, буду чай.
— А жона?
— Каже, що не хоче. Дякую!
— Брат, а тобі з цукром, — голос його був тихий і хриплий. Здавалося, він докладає зусиль, аби видушувати з себе слова. Робив це ривками, наче веслував. Хода і постава також привертали увагу. Худорлявий. Майже завжди тримався згорбленим. Дивився ніби спідлоба.
— Так.
— А жона буде чай?
— Я лише похитав головою.
— Ти добрий чоловік, брат. Відразу видно. І Фархад також. Дуже добрий. Я йому завжди помагаю.
Фархад на той час пішов шукати туалет.
— Так, добрий, — погоджуюсь.
— Брат, може, чого треба? Ти кажи.
— Та все є.
— Може, водочкі трохи?
— Дякую! Я би й не зміг. Давно не спав, ледве вже ноги тримають.
— А що будеш?
— Чай буду.
— А жона чай буде?
— Каже, що спати хоче.
— Так, спати. Все що хочете, брат.
(...)
— Ну, то чай, так? Один?
Він пішов, та якраз тоді повернувся Фархад і показав, де нам куди нам лягати. Я закинув рюкзаки на тапчан під стіну. Постелили спальники, перекинулись із водієм кількома словами. Той запевнив, що люди тут добрі, хоча
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Льонтом. Дороги і люди», після закриття браузера.