Читати книгу - "Наслідування Христа"

Хай так буде, нехай вони й мають, чого душа забажає, але як гадаєш, чи довго триватиме це?

Ото як дим щезнуть розкішники цього світу і навіть згадки не залишиться про минулі радощі.

Але й тепер, поки вони ще живуть, і серед тих розкошей не мають спокою й життя без гіркости, смутку і страху.

Бо та сама річ, яка приносить їм утіху, часто завдає й болючої кари.

Добре їм так, що купаються в розкошах без сорому і гіркоти, що без пуття за ними ганяються.

Які минущі, які зрадливі, які негожі та погані всі ті розкоші.

Та що ж, за похміллям і засліпленням люди того не розуміють, але як та німа скотина, вони за крихітку розкоші цього проминаючого життя штовхають душу до загибелі.

А ти, Мій сину, не йди за своїми побажаннями і відвертайся від своєї волі (Сир. 18, 30). Будь милий Господеві і Він дасть тобі те, чого твоє серце бажає (Пс. 36, 4).

Бо коли справді хочеш веселитися і мати Мою втіху в повну розкіш, погорджуй усі світові принади, відкинь усі погані розкоші, знайдеш благословення і матимеш за те щедру втіху.

Чим більше будеш відсторонюватися від усякої втіхи, яку можуть дати створіння, тим солодшу й більшу втіху знайдеш у Мене.

Але не здобудеш їх без деякого смутку і тяжкої боротьби.

На перепоні стає стара звичка, що міцно вкоренилася у тобі, але ліпший звичай переможе її.

Тіло стане ремствувати, але запал духа загнуздає його.

Стародавній змій буде тебе напастувати і допікати тобі, але молитва прожене його геть, крім того ще й корисна праця перегородить йому всю широку дорогу.

Господь. Сину, хто хоче відсторонитися від послуху, той відсторонюється від благодаті, а хто шукає чогось окремішнього для себе, той тратить спільне добро.

Хто не піддається радо й добровільно своєму настоятелеві, той засвідчує, що змислова природа ще не слухається його повною мірою й часто противиться і ремствує.

Тому-то вчися негайно підлягати своєму настоятелеві, якщо хочеш упокорити свою змислову природу.

Бо швидше можна поконати ворога душі, коли в серці людини не буде неладу.

Немає тяжчого і лютішого ворога душі від тебе самого, коли в тобі немає святої згоди з духом.

Конче треба, щоб ти собою справді погордив, якщо хочеш перемогти тіло і кров.

Але тому, що ти досі ще дуже недоладно любиш себе, то боїшся покластися цілком на волю інших людей.

А що ж у тому великого, якщо ти, що єси порох і ніщо, піддаєшся ради Бога іншій людині, коли Я, Всемогутній і Найвищий, що з нічого все створив, ради тебе покірно піддався людині.

Я став найпокірнішим і найнижчим за всіх для того, щоб ти, наслідуючи Мене, перемагав свою гордість.

Порошино, вчися слухати! Земле і глино, вчися коритися і гнутися під ногами всіх людей!

Вчися нехтувати свою волю і піддаватися всякій підлеглості.

Візьми себе в руки і не допускай, щоб у тобі жила гордість, але будь таким підлеглим і маленьким, щоб усі могли, мов по вуличному болоті, ходити по тобі і топтати. Марний чоловіче, чого маєш жалітися?

Нечистий грішнику, що можеш відповісти тим, що дорікають тобі? Ти ж стільки разів образив Бога, що не раз вже заслужив собі на пекло!

Але Моє око зглянулося на тебе тому, що твоя душа була в Моїх очах цінна, ти ж пізнаватимеш Мою любов і будеш постійно вдячним за Мої добродійства, й водночас набудеш правдивої підлеглости й покори та терпеливо зноситимеш усяку погорду.

Слуга. Прорікаєш наді мною, Господи, суди Твої, страхом і дрижанням б'єш по всіх кістках моїх — моя душа набралася великого страху.

Стою, мов громом прибитий, і гадаю, що навіть небо не є чисте у Твоїх очах.

Якщо і в янголів знайшов єси неправість й не пощадив їх, то що буде зі мною?

Звізди посипались з неба, а я, порошина, на що маю сподіватися?

На саме дно попадали ті, діла яких, здавалося, були гідні похвали: і я бачив, як вони, що їли ангельський хліб, зі смаком поїдають лушпину безрогих.

Так нема тоді ніякої святости, якщо Ти, Господи, візьмеш назад свою руку.

Ніяка мудрість не придасться мені, якщо Ти перестанеш керувати мною.

Не поможе ніяка сила, якщо Ти перестанеш підтримувати її.

Ніяка чистота не буде безпечна, якщо Ти не стережеш її.

Не зарадить ніяка власна сторожа, якщо немає Твого святого пильнування.

Бо, покинені, ми опускаємося й гинемо, а коли Ти до нас навідаєшся, тоді піднімаємося вгору і живемо.

Бо ж то ми хиткі, але Ти кріпиш нас; ми холодні, а Ти нас зігріваєш.

О, як покірливо, як згірдливо я маю думати про себе й за ніщо мати те, що часом є доброго в мені!

О, як глибоко треба мені упокоритися