Читати книгу - "Гірка правда"

про іншу суттєву прикмету ОУН - українського націоналізму: про імперіалістичний характер ОУН. У відозві з 1929 p., повідомляючій про утворення ОУН, написано: Маючи за мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення (підкр. в оригіналі) Незалежної Соборної Національної Держави, українські націоналісти змагатимуть до зібрання творчих сил у нутрі нації та до зміцнення її відпорності назовні.[53] Про цю складову частину ідеології ОУН говорить теж пункт 10 "Декалогу" ("Десяти заповідей українського націоналіста"): Змагатимеш до поширення сили, багатства й простору української держави (підкр. мої - В.П.).[54]

Відлунням цієї імперіалістичної ідеології ОУН є теж щораз частіші згадки про так званий Зелений Клин, заселений українськими емігрантами у XIX сторіччі. Йдеться про землі над Амуром, отже на Далекому Сході. Про Зелений Клин говорять навіть чільні діячі РУХу, в тому й Іван Драч, з цих заяв можна робити висновок, що йдеться про українську територію на Далекому Сході. Натяки на право України до Зеленого Клину мають таке саме виправдання, як, наприклад, коли б Франція заявила свої претензії на Квебек. Зелений Клин - не український, хоч він і не російський, коли йдеться про його етнічність. Зелений Клин міг би стати державним утворенням на зразок Квебеку й увійти, евентуально, в конфедерацію з подібними утвореннями.

Імперіалістичні плани ОУН не повинні нікого дивувати: ОУН постала як репліка італійського фашизму, котрий, як і німецький націонал-соціалізм, дав приклад територіального експансіонізму. Доказом цього - Абісінія (Ефіопія), яку війська Б. Муссоліні силою загарбали, зробивши з неї колонію. Не згадую вже тут про територіальну експансію гітлерівської Німеччини, яка ставила собі метою підкорення всього світу. Зрештою, територіальний експансіонізм українського націоналізму (ОУН) виникає з теорії Дм. Донцова, про що говоритиму в окремому підрозділі. Але вже тут слід сказати на адресу сусідів України: Вважайте, бо коли б до влади прийшла в Україні ОУН, то вона не обмежилася б територіальними претензіями до українських етнічних (на розсуд ОУН) земель, ОУН сягатиме далі! Адже ОУН, жодна її фракція, ніколи в офіційних документах не відмовились від первісних принципів, сформульованих на Першому Конгресі ОУН у Відні 1929року!

Автори "Енциклопедії українознавства" в гаслі "націоналізм" енігматично згадують про расовий принцип в ОУН. Вони пишуть про "основні відхилення щодо традиційної націоналістичної доктрин", які стали, неначе, результатом III ВЗУН (бандерівців) і в наслідку створення УГВР, що мало місце 1943 і 1944 роках. Одним з таких відхилень мала бути "відмова від расизму й етнічної виключності". Значить, до того часу, і принаймні теоретично - ОУН визнавала принцип расизму і принцип виключності української нації. Значить визнавала: "Нація (українська) понад усе!", "Геть з чужинцями!". А від цього - один крок до фізичного винищування всіх "чужинців", всіх "займанців" на українській етнічній території.

Расизм ОУН сором'язливо промовчується, навіть заперечується. Одначе не тільки сором закриває вуста сучасних ідеологів українського націоналізму, а й невизначенність ОУН до поняття расизму. Я вже згадував, що один з докторів політичних наук, діяч ОУН-м, визначаючи поняття нації, пов'язував її, націю, з расою, неначе з українською расою. Не випадково "Енциклопедія українознавства" не подала дефініції "нації". Для ОУН українська нація була чимось виключним, вона не містилася в її очах, як одна із слов'янських націй, як одна із східнослав'янських націй. Як же бо: в одній групі з росіянами, чи пак "москалями"? Нізащо у світі! Ні з росіянами, ні з поляками нема у нас нічого спільного! Ніякої спільності з ними ОУН не могла допустити! Саме тому український расизм зводився до ненависті до євреїв, до росіян, до поляків.

Проте, неначе "відмова від расизму й етнічної виключності" могла бути тільки теоретичною. Практика бо українського націоналізму вже після III ВЗУН і постання УГВР, свідчила про щось інше - надалі УПА вбивала поляків, навіть після того, як в Західну Україну ввійшла Радянська Армія, вбивала також українців, котрі не сприяли ОУН-УПА. Про це опосередковано говорить теж згадана Енциклопедія: Тому твердження, що націоналістичний рух уже 1943-44 pp. перейшов на демократичні позиції, не мають достатніх підстав.

ОУН не була політичною партією, вона була чимось набагато більшим, ніж звичайна політична партія. ОУН була своєрідним орденом. Петро Мірчук пише: Для підкреслення того, що ОУН є для її членів не якимось механічним об'єднанням на зразок партій, але окремою вірою в політичній ділянці, було укладено "Десять заповідей українського націоналіста", що стали загально знаними під своєю грецькою назвою "Декалог" - (підкреслення В.П.). Текст "Декалогу" такий:

Я - Дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації

3. Памятай про великі дні наших Визвольних Змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Пімстиш смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.

7. Не завагаєшся виконати найбільший злочин, якщо цього вимагатиме добро Справи.

8. Ненавистю і підступом прийматимеш ворогів Твоєї Нації

9. Ні прозьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.

10. Змагатимеш до пошерення сили, слави, багатства й простору Української Держави?[55]

Тут процитований первісний текст "Декалогу" українського націоналіста. Саме цей текст був знаний і поширений між націоналістами, на ньому вони виховувалися, на ньому, як на отруйних дріжджях, росли кадри майбутніх головорізів. Пізніше редакційне підфарбування цього тексту не змінило суті.