Читати книгу - "Гірка правда"

Заки перейти до короткого коментаря "Декалогу", слід навести вміщене під його текстом пояснення автора "Нарису історії ОУН", П. Мірчука, котрий каже: під "найбільшим злочином" тут розумілося вбивство, перед виконанням якого не повинен вагатися член революційної організації, якщо воно було конечним для добра визвольної боротьби українського народу.

Це пояснення П. Мірчука, мабуть, не вимагає коментаря. Воно тлумачить і індивідуальний терор перед війною, і масові вбивства під час війни. Вистачив тільки наказ провідника ОУН вищого або нижчого рівня, що цього вимагає "добро визвольної боротьби українського народу". Про це "добро" вирішувала ОУН, узурпуючи собі право діяти від імені народу.

Преамбула "Декалогу" вказує на те, що ОУН відкидала розумовий, науковий підхід до історії. Навпаки, вона спиралася на "ідеологічно спрепарований образ українського минулого", як про це каже Енциклопедія українознавства. В преамбулі - волюнтаристичний і віталістичний підхід до історії України. Енциклопедія українознавства каже: "Замість об'єктивного наукового пізнання, націоналісти часто плекали міфи". "Націоналізм звертав увагу на культ боротьби і жертви крові". [56]

У зв'язку з цим треба сказати таке: чи не відлунням саме преамбули "Декалогу" є пропагування на Україні книжки невідомого автора "Історія Русів", яку з російської терміново переклав Іван Драч, але яку знецінював, як історичну працю, проф. Михайло Грушевський? Пощо ж нам в останіх роках XX-го століття вертатися до міфів? Чому ж не зверифікувати нашу, пофальшовану за царських і більшовицьких часів, історію, спираючись на історичні факти, а не міфи? Адже сучасний український народ, це народ освічений, дарма що навчався в більшовицьких школах. Освіченій людині неважко збагнути - де правда, а де фальш. Освіченому українцеві трудно було збагнути радянську історіографію, за якою гетьман Іван Мазепа був низьким, аморальним зрадником. Але й трудно йому буде зрозуміти твердження, що Іван Мазепа - криштальна людина, що під Полтавою він, Іван Мазепа, виступав проти Петра І поспіль з усіма козаками. Але освічений українець зрозуміє причину союзу гетьмана І. Мазепи з королем Карлом XII, зрозуміє навіть те, чому частина козаків пішла з гетьманом Мазепою, а частина під командуванням І. Скоропадського боролося на боці російського царя. А якщо не зрозуміє, то шукатиме відповіді на складну ситуацію. У час, коли світ почав користуватися комп'ютерами третьої і четвертої генерації, пора й українцям стати на грунт науки, а не повертатися до ірраціоналізму, на якому була побудована ідеологія українського націоналізму.

Перша заповідь українського націоналіста говорить про українську Державу (обов'язково з великої букви), маючи, як ми це вже сказали, на думці державу, побудовану на всіх (на думку націоналістів) українських етнічних територіях - це обов'язково. Не випадково теж Василь Верига, генеральний секретар СКВУ, чільний діяч ОУН-м, виданій ним 1991 року книжці дав заголовок: "Втрати ОУН в часі Другої світової війни, або: "Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї" (Торонто, Ви-во "Новий шлях"). Всі, хто противиться здійсненню цієї заповіді-мети, стають ворогами українських націоналістів, неначе ворогами всього українського народу. Пригадаймо, що ОУН за таку державу боролася жорстоко, аморально, застосовуючи методи, притаманні воєнним злочинцям. А ось тепер, рік після постання незалежної України, голова УкраїнськогДержавного Правління, Богдан Федорак, у згаданому тут інтерв'ю, каже про включення третини українських земель, які тепер є поза межами України, що цю мету треба реалізувати шляхом переговорів з дотичними сусідніми державами?[57] І невідомо як розцінювати таку "пораду" голови Українського державного правління - чи це доказ докраю посуненої наївності автора цих слів, чи він вважає, що народ в Україні такий же темний, як у тридцяті роки в Галичині? Бо чи знає інж. Богдан Федорак хоч один випадок в історії світу, щоб якась держава "шляхом переговорів" віддала свою територію? Чи це, просто, ще один засіб підбурювання до перманентної війни з сусідами України? Між рядками заяви про "мирне" включення українських етнічних територій до України (а це, за Богданом Федораком, якихось 200 тис. кв. кілометрів, територія майже така, як 2/3 сьогоднішньої Польщі) треба читати постулат збройного "відібрання" цих територій "від дотичних сусідів"

Такий підхід до кордонів України, як держави, репрезентований ОУН від її постання і по сьогоднішній день. Сьогодні цей підхід проголошується головою екзильного "уряду", контрольованого бандерівською фракцією ОУН. Цей підхід видний теж у назві книжки Василя Вериги з ОУН-м. А оба названі діячі ОУН повинні б знати, що навіть така економічна потуга, як Японія, не може й по сьогоднішній день мирним шляхом включити до своєї держави відібрані від неї Курильські острови. Це - з одного боку. З другого ж, натомість, інж. Б. Федорак й всі три фракції ОУН повинні бути свідомі існування в кожному народі сил, на зразок сьогоднішніх російських, які не дозволять без війни віддати хоч би клаптик території.

Той же Б. Федорак саркастично заявляє, що сьогоднішні кордони України були визначені Москвою, що коло третини українських земель знаходиться поза межами України. Ця заява є доказом націоналістично-волюнтаристичного підходу до історії, до розвитку людства. А він же, як голова"уряду", повинен би знати, що саме завдяки "Москві" Україна сьогодні має дійсно соборну державу, яка включає Західну Україну, Закарпаття, Буковину. Можна навіть твердити, що, беручи до уваги геополітичні відносини, що склалися внаслідку II світової війни, сьогодні кордони України є найоптимальніші з можливих. Зі стратегічної точки зору вдержувати в рамках української держави, наприклад, Лемківський Клин, що втиснувся між польський і словацький етноси, було б навіть невиправданим. Йдеться про те, щоб лемки мали право вернутися на свої землі, щоб їм було відшкодовано ті втрати, які їм заподіяв не польський народ, а послушна Москві комуністична влада 1947 року. Йдеться про те, щоб українець з Польщі мав право і охоту переїхати в Україну, в якій йому добре жилося б, щоб він там був вільний. І на таких же умовах, щоб поляки мали змогу їхати в Польщу. Або ж щоб одні і другі могли жити за умов дійсно рівних громадянських прав в обох державах. Адже живуть у Франції "на своїй території", на півострові Бретань, на північному заході країни, бретонці, є їх 3,4 мільйони, займають простір 35 тис. кв. кілометрів, послуговуються