Читати книгу - "Гірка правда"

своєю власною мовою, яка належить до кельтської групи, бриттської підгрупи мов. І вони, споріднені з англійцями, живуть не гірше корінного французького населення. Примирилася з цим Великобританія, потуга більша, ніж Україна. Така бо логіка історії. Держава, як виявляється, не конче мусить включати абсолютно всі етнографічні землі своєї нації. Розв'язка лежить не у завойовуванні тих земель, а в демократичності, в гуманності держави у відношенні до національних меншостей.

Друга заповідь українського націоналіста асоціюється мені зі справою Івана Дем'янюка. Це так, неначе серед українців навіть теоретично не могло бути садистського сторожа в гітлерівському концтаборі смерті. Я не кажу, що Іван Дем'янюк, це той "Іван Грозний", за якого мали його в ізраїльському суді. Але я кажу: з індивідуального казусу не можна робити "плямування честі нації". Про цю справу говоритиму детальніше в розділі про політичну культуру української діаспори, опанованої українським націоналізмом. Тут обмежуся лише до ствердження, що немає у світі ідеальних націй, в кожному народі є люди розумні, чесні, а є й дурні, злочинці.

Чисто ірраціональний підхід проявляється у третій заповіді українського націоналіста. Замість плекати у народі правду, також про історичні перемоги і поразки, ОУН навіть поразки відводила у ранг геройства. Замість, наприклад, робити логічні висновки з поразки УНР і ЗУНР на переломі 1920-х років, ОУН стала на шлях ненависті до ворогів, і до звеличання "Визвольних" (так, завжди з великої букви!) змагань.

Четверта заповідь вказує на те, що ОУН претендує на спадкоємність від часу Київської Русі, що український націоналізм узурпує собі роль репрезентата українського народу.

Про п'яту заповідь повинні б своє вагоме слово сказати українські священики, зокрема ж греко-католицькі, бож ОУН виросла в Галичині, там теж вона народилася. Ця заповідь явно протиставляється християнству. Годі зрозуміти - як могли декотрі українські священики поєднувати, будучи членами ОУН, своє священство з основами ОУН?

Шоста заповідь вказує на конспіративний характер ОУН, тобто на її нелегальність.

Свідоцтвом застосування у практиці сьомої заповіді українського націоналіста є діяльність УПА. З нею тісно пов'язана теж восьма заповідь. Вони містять у собі протихристиянську ненависть і аморальність.

З дев'ятої заповіді явно виникає мафійний характер ОУН: в неї є таємниці, про які світ не може дізнатися. Член мафії не може зраджувати її таємниць. І ще про цю заповідь: вона є яскравим доказом мовного примітивізму автора і тих, хто сотні тисяч разів читали "Декалог". В цій заповіді є нелогічність: "Смерть" не може приневолити когось до чогось, вона бо є станом, який вказує на припинення життєдіяльності організму, припинення існування людини. Логічно і грамотно слід було сказати: " ... ні загроза смерті не приневолять...". Та це тільки так, на берегах теми.

Про імперіалістичний характер десятої заповіді я вже згадував. Тут коротко про мою першу, ще не зовсім свідому, зустріч з українським націоналізмом на практиці. Під кінець сімдесятих років я був з візитом у Канаді. Це було якраз тоді, коли приїхав до Америки Валентин Мороз, видворений з СРСР за його націоналізм. В українській газеті я прочитав менш-більш таку його заяву: "Досі ми (тобто українці) були в історії матеріалом, з якого місили тісто сильні світу цього, а тепер ми станемо місити тісто з чужого матеріалу". Така заява мене збентежила, вона явно вказувала на імперіалістичні думки В. Мороза. Про це я сказав близькій мені особі, а вона у відповідь мені: "Не смій такого говорити у моїй хаті!". Я, бачте, не мав права навіть висловити свою думку. В українській діаспорі під впливом націоналізму панував і панує надалі отарний спосіб думання. А Валентин Мороз у той час був вознесений під небеса український націоналіст. Тож не можна було навіть слухати критичну заувагу на його адресу. З таким примітивізмом я до того часу ніколи не зустрівся, хоч жив десятки років у тоталітарній системі. А я й досі переконаний, що тодішня заява В. Мороза була наслідком націоналістичного виховання в дусі "Декалогу", зокрема його десятої заповіді.

Пригадаймо у цьому місці, що член ОУН був зв'язаний з організацією присягою, він не мав права ні коментувати, ні піддавати сумніву постанови ОУН, він мав лише обов'язок дотримуватися "Декалогу". А присягу члени ОУН складали не на хрест, не на Біблію, а на... револьвер, що одночасно означало смерть за "зраду" організації.

З наведеного видно, що ОУН мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм.

З наведеного тут "Декалогу" видно, що виправданим є заголовок першої частини цієї праці: "Злочинність Організації Українських Націоналістів". Злочинністю бо є напучування до злочинів, наказування коїти злочини ("Не завагаєшся виконати найбільший злочин, якщо цього вимагає добро Справи"). Чи ця заповідь не була для багатьох членів УПА моральним "виправданням" звірських мордів на поляках, на українцях? Тут пригадується розповідь про те, як члени ОУН дівчину-українку, яка посміла заговорити до червоноармійця, прив'язали до двох молодих дерев, пригнутих до землі, за ноги, й потім пустили їх, ті дерева, розірвавши дівчину навпіл. За те, що посміла заговорити до червоноармійця! Не запитавши навіть в неї - про що вона з ним говорила. І не перевіривши, чи це, може, українець-червоноармієць.

Про інші елементи злочинного характеру ОУН - згодом.

ОУН в світлі вчення Дмитра Донцова

Це вчення, цю доктрину, яка лягла в основу ідеології ОУН, показуватиму на підставі праці Дмитра Донцова "Націоналізм".[58] Вперше вона появилася 1926 року. Тут я не претендую на детальний аналіз цієї праці, не тут місце для цього, характер цієї праці (тобто моєї) і мої можливості не дозволяють на вичерпне обговорення донцовської доктрини націоналізму, на якій побудована ОУН. Обмежуся тут до загального викладу і до такого ж коментування тез Дмитра Донцова, потрібних до зрозуміння українських (бо були й інші) витоків українського націоналізму.