Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Мартін розшукав вимикач, озирнувся й побачив, що Деніс навіть не поворухнулася.

— Сюди! Й не забудь каталку!

— З місця не зрушу, поки ти не поясниш, що відбувається, — відгукнулася вона.

— Вважай, що ми в п’ятнадцятому сторіччі.

— Що ти маєш на увазі?

— Збираємося викрасти труп в ім’я науки.

— Лізи Маріно? — з недовірою спитала Деніс.

— Саме так.

— Що ж, я не збираюся брати в цьому участі, — вона повернулася, наче збираючись порятуватися втечею.

— Не роби дурниць, Деніс. Усе що мені потрібно — томограма й рентгенівський знімок. Після цього тіло повернеться сюди. Сподіваюся, ти не думаєш, що я збираюся тримати його в себе?

— Не знаю, що й думати…

— Багата уява… — кинув Філіпс, хапаючи каталку за узголів’я і втягуючи в старожитний холодильник. Дзенькнула крапельниця, вдарившись у металевий штатив. Деніс рушила за Мартіном. Очі її уважно розглядали внутрішність холодильника: стіни, стеля, підлога — все було вкрито плиткою. Колись біла, тепер вона стала невизначеного сірого кольору. Приміщення мало тридцять футів завдовжки й двадцять завширшки. Посередині лишався прохід. А по обидва боки рядами стояли дерев’яні візки з колесами завбільшки з велосипедні. На кожному лежало тіло, загорнене в простирадло.

Філіпс повільно просувався проходом, повертаючи голову то праворуч, то ліворуч. Дійшовши до кінця, став піднімати простирадла на кожному візкові. Від гнилої вогкості Деніс сіпонуло. Вона намагалася не дивитися на трупи, що лежали поруч. Всі вони належали жертвам кривавих дорожніх аварій в години пік. Зовсім близько стирчала нога, все ще взута в черевичок. Неприродний згин її свідчив про те, що зламано гомілку. Десь поза полем зору важко пихкотів старий компресор.

— А, ось вона, — проговорив Філіпс, зазираючи під чергове простирадло. На щастя для Деніс, він спершу опустив саван, а вже потім рухом руки наказав їй підштовхнути до нього каталку. Деніс пересувалася, наче автомат.

— Допоможи підняти! — попрохав Філіпс.

Деніс схопила Лізу Маріно за ноги через простирадло, щоб не доторкатися до трупа. Філіпс підняв тулуб. На рахунок «три» вони перенесли тіло на каталку. Труп уже задубів. Деніс тягнула, а Філіпс штовхав каталку, і на такий спосіб вони вибралися з холодильника. Філіпс зачинив двері й просунув шпильку в клямку.

— А крапельниця навіщо? — перепитала Деніс.

— Я не хочу, щоб думали, що ми веземо труп, — пояснив Філіпс. — А крапельниця — більш як переконлива деталь. — Він стягнув простирадло, відкриваючи безкровне обличчя Лізи Маріно. Деніс відвернулася, коли Мартін підіймав голову й підкладав подушку. Після цього просунув порожню трубку крапельниці під простирадло. Відступивши на крок, перевірив, як виглядає його творіння. — Чудово! — Потім погладив безживну руку, примовляючи: — Вам так зручно?

— На Бога, Мартіне, невже треба бути таким блюзніром?

— Ну, чесно кажучи, це захисна тактика. Не певен, що слід було на це зважуватися…

— А!.. Тепер ти кажеш про це мені! — простогнала Деніс, допомагаючи провезти каталку крізь двостулкові двері.

Вони пройшли зворотний шлях підземним лабіринтом і ввійшли до ліфта для хворих. Коли ліфт спинився на першому поверсі, їх охопив страх. На площадці стояли двоє санітарів із хворим у кріслі на коліщатках. Мартін і Деніс якусь мить злякано дивилися одне на одного. Потім Деніс відвела погляд, проклинаючи себе за те, що вплуталася в цю непевну справу.

Санітари вкотили хворого до ліфта спиною до дверей, чого робити було не варт. Самі вони жваво обговорювали майбутній бейсбольний сезон і якщо й звернули увагу на вигляд Лізи Маріно, то ніяк цього не виказали. Інакше було з хворим. Той витягнув шию й побачив великий підковоподібний, схоплений швами розріз над вухом Лізи Маріно.

— Оперували? — спитав він.

— Так, — підтвердив Філіпс.

— Одужає?

— Вона трохи втомилася, — сказав Філіпс. — Їй треба відпочити.

Хворий кивнув, говорячи, що йому все зрозуміло. Потім двері розчинилися на другому поверсі і Філіпс та Сенгер вийшли. Один із санітарів навіть допоміг вивезти каталку.

— Безглуздо, — промовила Деніс, коли вони рушили коридором. — Я почуваюся злочинцем.

Вони ввійшли до кабінету томографії. Рудоволосий технік побачив їх крізь освинцьоване вікно з кімнати пульта управління й вийшов допомогти. Філіпс сказав, що випадок терміновий. По тому як технік відрегулював стіл, він став позаду голови Лізи Маріно й узяв її під пахви, щоб підняти. Відчувши холод безживного тіла, відскочив від каталки.

— Вона ж мертва! — сказав він приголомшено.

Деніс затулила обличчя рукою.

— Скажімо, в неї був важкий день, — відгукнувся Філіпс. — І вам не варто розголошувати цей дрібний випадок.

— І вам потрібна томограма? — недовірливо спитав технік.

— Саме так, — підтвердив Філіпс.

Взявши себе в руки, технік допоміг Мартінові покласти Лізу Маріно на стіл. Оскільки не було жодної потреби її знерухомлювати, він відразу ж увімкнув апарат, і голова Лізи увійшла в отвір. Перевіривши розташування голови, технік запропонував Мартінові й Деніс перейти до сусідньої кімнати.

— Можливо, вона й бліда, — буркнув технік, — але виглядає краще від багатьох хворих, що надходили до нас з нейрохірургії. — Натиснувши на кнопку, він увімкнув сканер, і величезна, схожа на бублик махина почала обертатися навколо голови Лізи.

Притисшись одне до одного, Мартін і Деніс чекали перед екраном. У горішній частині виникла горизонтальна смуга, потім вона рушила вниз, очевидно пропонуючи їхній увазі першу проекцію. Кісткову оболонку було видно добре, але вміст не піддавався визначенню. Череп заповнювала однорідна темрява.

— Що за чортівня? — вирвалося в Мартіна.

Технік наблизився до пульта управління й перевірив, чи все там гаразд. Повернувся, спантеличено хитаючи головою. Почекали появи наступної проекції. Знову було видно лінії черепа, але вміст лишався однорідно непроникний.

— Апарат увечері працював справно? — спитав