Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Улюбленець слави, Джойс Кері 📚 - Українською

Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Улюбленець слави" автора Джойс Кері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 147
Перейти на сторінку:
примушували червоніти,— може, тому, що ті його промови виводили мене з рівноваги.

Як я вже писала, Джіма було дуже легко розчулити. Ви скажете, він був сентиментальний,— то й що ж, це правда, але тоді це було характерно для більшості молодих людей. Вони були ладні проливати ріки сліз, дивлячись п'єсу на зразок «Іст Лінн»[6], де на сцені вмирав маленький хлопчик. Звичайно, це дуже сумно, коли вмирають маленькі діти, так є, було й буде, і я розумію, чом сучасна молодь на таких виставах сміється: вони тепер соромляться своїх почуттів, бояться втратити власну гідність. Гадаю, таким людям, як Джім, можна пробачити їхні сльози: не будемо ж ми, зрештою, сміятися з француза лише через те, що він розмовляє французькою мовою. Розчулитись, дивлячись на молоду матір,— я не бачила в цьому для Джіма нічого неприродного. За тих часів (тисяча дев'ятсот другий рік) то була загальна норма, яка не суперечила мужності. І коли Джім сумовито побажав нам доброї ночі й зник у темряві, ми обоє, Честер і я, теж мало не просльозилися.


25


І саме те, як Честер сприйняв Джімове повернення, стало для нас усіх прикладом. Слухаючи, як він умовляє Джіма будь-якої пори приходити до нас, я відчула, що це було б неможливо, та й просто незручно — уникати його чи бодай просто ставитися до нього з осторогою.

І коли Джім запросив мене покататися з ним на яхті, саме Честер зняв камінь з моєї душі, сказавши, що мені краще поїхати зараз із Джімом,— втіха, якої я була позбавлена довгі роки,— ніж морочити собі голову дрібними господарськими клопотами.

Джім купив нову яхту (за неймовірну ціну, та ще й на позичені гроші,— просто так, аби тільки покатати мене з вітерцем на найновішій, найшикарнішїй на весь Лонгуотер яхті), і коли ми тепер виходили з ним у море, я вже не була для нього живим баластом, і він не обгинав Степлхед, як робив це колись пополудні, на великій хвилі, щоб мені стало погано. Навпаки, він не давав мені навіть торкнутися канатів. Він приносив подушки й пледи, кутав мене й щомиті (чи принаймні щопівгодини) питав, чи мені зручно. І говорив тихим голосом, боязко, коли ми верталися додому, іноді дуже пізно, блаженно сонні, але не втомлені:

— А завтра ти не могла б знайти вільну годину-другу, щоб нам пройтися ген аж до того берега? Шкода не скористатися таким вітром.

І я якнайщиріше відповідала,— бо Джім почував себе дуже ніяково: так, це було б чудово, аби тільки мені вирватися з дому.

Я добре знала: Честер умовлятиме мене і цього разу погодитись, і я зі щирим серцем можу піти (він так добре ставився до Джіма, тому хотілося, щоб і моє сумління перед Честером було чисте); бо хоча мій Честер і виступав мало не щодня,— почалася нова аграрна кампанія,— він не наполягав, щоб я слухала ці, як він жартома називав їх, промови «з-за воза». Навпаки, він навіть не хотів, щоб я на них ходила, бо (принаймні я так гадаю) не дуже добирав слів на тих збіговиськах (звіти про них майже не друкувалися в газетах), і навіть дозволяв собі ображати деяких моїх родичів, як-от, приміром, Вілфреда чи Слептона, на яких він нападав найлютіше. Слептон не володів землями у Чорлоку, проте йому належала половина Бетвелла, а про нинішнього члена парламенту від Бетвелла, консерватора, говорили, що він збанкрутував і, вочевидь, на наступних зборах зніме свою кандидатуру.

Певна річ,— мій Честер запевняв усіх, ніби не має жодного шансу пройти у Бетвеллі, та й взагалі ніде, але я бачила, що у найпотаємніших глибинах його душі знову на деякий час прокинулись приспані честолюбні сподівання (не виключено, що пробудилися вони разом з його християнською добротою до Джіма), і він був готовий до боротьби. Я знаю, на цих зібраннях він обзивав Слептона п'яницею, паразитом і пиявицею, що смокче кров з дітей (обличчя кузена Порті й справді давно розпливлося й було червоне, бо він таки добряче любив хильнути), а в моїй присутності він, гадаю, цього б уже не міг сказати.

Отож я по три або й чотири рази на тиждень майже на весь день виходила з Джімом у море, а йти на яхті під вітрилами в гарну погоду (гарну для вітрильника, тобто вітряну) і тепер видається мені блаженством. Чути лише легенький сплеск хвилі, яку розтинає ніс яхти, і шерехкотіння води під кілем; яхта плавно мчить уперед — цю плавність не порівняєш ні з якою іншою, навіть найплавнішою; адже коли летиш на санчатах, все одно відчуваєш під ними опір снігу, а їдучи в автомобілі,— відчуваєш, як погойдуються покришки коліс та ресори. Навіть у стрімкому леті бідарки (який хвилює і бентежить значно більше, ніж поїздка в автомобілі), відчуваєш, як напружуються віжки, скриплять колеса, як тремтить і здригається увесь візок, і тебе жбурляє в усі боки на вибоїстій дорозі. Коли ж пливеш на яхті, відчуваєш лише дивовижну ласку води, яка несе тебе у своїх дужих і ніжних обіймах. У мене в пам'яті зберігся один-однісінький спогад про матір. Було це в чужому домі; я там одного разу щось накоїла і з переляку заховалась у темну задушливу комірчину й сиділа там, аж доки батько з матір'ю не кинулись мене шукати. Почувши їхні голоси, я вискочила до них і почала виправдовуватись. Не пригадую, що було потім, пам'ятаю лише, як мама несла мене на руках, пам'ятаю її м'яке й тепле тіло, пам'ятаю лагідне погойдування у такт її ході. Варто мені все це згадати, і на серці враз легшає,— так, як було тоді. Ніби почуття страху (а може, й провини), яке я так довго намагалась загнати кудись углиб, раптом зникло, а натомість з'явились безмежна тиша й заспокоєність, і саме та заспокоєність була відчуттям, що я на руках у матері. Пам'ять не може цього розмежувати, усе злилося в одне, і я навіть не пригадую, чи відчула тоді якесь особливе захоплення. Я не могла ані визначити свого почуття, ані збагнути його до кінця,— однак це було саме те,

1 ... 28 29 30 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улюбленець слави, Джойс Кері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Улюбленець слави, Джойс Кері"