Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

1 631
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 261
Перейти на сторінку:
✾ 10 ✾

Коли вони сіли обідати за напівпорожній стіл, Стелла Аркадіївна, примруживши одне око, пильно оглянула Артура і Злату. Дівчина досі не викликала особисто в неї жодних нарікань чи негативних емоцій, була тиха і скромна, щоправда, легко піддавалася поганому впливу своєї подруги. Це було мінусом. Майже ніколи Злата не долучалася до розмов, завжди мовчала, а споглядаючи її вкрите шрамами тіло, завжди хотілося пожаліти нещасну дівчину.

І виявляється — син Олексія саме через неї останні роки поводиться нестерпно. На кожному молитовному зібранні батько просив про молитву за сина, щоб Бог зцілив його серце і душу, дарував розуміння і прощення серцю, через смерть дівчини, а дівчина, насправді, була жива весь цей час…

Стидалася своєї зовнішності? Можливо. А тепер, коли вони зустрілись, слід пильнувати цих халдеїв, щоб не наробили лиха. Бо не мають Бога в серці — лише гріховні думки. І Артур — ще той спокусник. Чула багато історій про його походеньки. Для нього спокусити дівчину не становить жодної складності. Бог благословив Артура гарною зовнішністю, навіть занадто гарною. І досвіду в нього в цих справах більше ніж досить.

Нічого, вона, Стелла, не дозволить їм наробити дурниць.

 

Оглянувши овочевий суп у каструлі, Артур вирішив для себе, що він не хоче його навіть пробувати. Друга страва виглядала дивно, але ніби-то була їстівною.

— Все холодне, — сказав Артур, оглядаючи макарони і котлету.

— Я можу підігріти! — невідомо звідки матеріалізувалася Зіна, взяла його тарілку і пішла до мікрохвильовки, широко усміхаючись.— Це лише хвилинка.

— Дякую, Зіно, — він усміхнувся у відповідь.

— Ось, будь ласка, — вона вийняла нагріту порцію і подала йому, проте, несподівано, Артур взяв іншою рукою холодну тарілку Злати, а нагріту поставив перед нею.

— Зіно, ще одну, будь ласка, для мене, — усмішка дівчини трохи згасла, але вона взяла тарілку.

Олексій встиг поїсти до того і тепер, допивши компот, разом з Матвієм, Борисом і ще трьома молодими чоловіками з бригади пішли до корпусу.

Німці, подякувавши, теж пішли з їдальні, як і молоде подружжя. За столом залишилися Фелікс Антонович, Стелла Аркадіївна, Зіна, Жанна, Злата і Артур. До двох останніх була прикута увага решти.

— Ще одне диво Господь учинив у твоєму житті, Артуре — промовив Фелікс, п'ючи компот.

— Так, це дійсно диво, — погодився Артур.

Він поглянув на Злату, вона намагалася не виказувати жодних емоцій, зосереджено колупаючи виделкою переварені макарони і не дуже смачну котлету.

На його тарілці було те саме. Капець… Це марнування продуктів. Хто ж так готує? Додав кетчуп, але ситуації це не врятувало. Нічого, він готовий все це їсти, і навіть не буде критикувати кухарів (Стеллу і Зіну), тільки б лишитися тут, поруч зі Златою.

— Можливо, після такого Божого дарунку, твоє серце почне дослухатися до… — почав Фелікс, але Артур, не бажаючи вислуховувати повчання, перебив його.

— У серця немає вух. Воно не може чути.

— Ти розумієш, про що я кажу.

— Можливо. А можливо і ні.

— Тобі повернули…

— Але спочатку — забрали! — вони дивилися одне одному в очі. — Знаю, є такий "рецепт щастя". Спочатку все забрати, а потім — повернути.

— Так, є. І отримавши знову, ми в повній мірі відчуваємо важливість і починаємо цінувати ще більше значення свого щастя, розуміємо всю крихкість нашого буття. Час і страждання шліфують нас, роблять кращими, наближають до відповідності Його задуму.

— Я не став кращим.

— Ти став іншим. Кращим чи ні — покаже час, — старий пастор кивнув головою і знову пригубив свій компот.

— А ви давно знайомі? — запитала Зіна, зиркаючи на Артура і Злату світлими блакитними очима.

— В червні буде чотири роки, — відповів Артур.

— Ви просто знайомі, друзі чи близькі друзі? — запитала вона, затамувавши подих.

— Ми близькі знайомі, — миттєво відповів Артур.

— Як це?

— Отак, — він нічого не хотів пояснювати, хоч і знав, що Зіна не полишить їх у спокої, доки не знатиме всього, що її цікавить. Але — не зараз.

— А наскільки близькі?

— Зіно, дай нам спокійно поїсти, — він глянув на неї спідлоба так красномовно, що дівчина замовкла і більше не задавала питань.

 

Після обіду Артур з батьком і Феліксом Антоновичем поїхали в справах, а робота в пансіонаті змінила вектор, і тепер всі роботи перенеслись із котеджу на спальний корпус. Починали зашивати стелю гіпсокартоном.

Стелла дозволила Жанні взяти електричну швейну машинку і відміряти тканину.

— На центральні штори я ще не знаю скільки точно буде потрібно тканини. Візьму пізніше, добре?— запитала Жанна.

— А чому зараз не береш?

— Ще не до кінця впевнена в тому, як буде краще виглядати.

Місце для пошиття було облаштовано в холі другого поверху. Жанна одразу взялася за діло.

А Злата почала наносити перший шар білої акрилової фарби на стіни сходів. Працювала валиком на довгій ручці. Робота була нелегка і під вечір руки відпадали.

Після вечері вона закінчила фарбувати, прийняла душ і заснула, так і не дочекавшись Жанни. І Артура теж. Дуже хотіла побачити його, але просто не мала сили опиратися втомі і сну.

Жанна в той день закінчила пошиття бокових маленьких штор. Їй дуже хотілося розпитати подругу про Артура, та не було нагоди. Постійно ходили туди-сюди робітники, Зіна, Ольга…

Після вечері Злата теж була зайнята, а коли звільнилася, то Жанна застала її вже сплячою. Була одинадцята година. Дівчина заснула з мокрим волоссям, прямо поверх ковдри, з увімкненим світлом, на своєму ліжку біля вікна. Кімната була дуже маленькою, в ній стояло два ліжка, а між ними — невеличка тумбочка. На стінах, над ліжками, були гачки для одягу, на які дівчата вішали рушники, а речі воліли зберігати в сумках.

Побачивши, що Злата спить, розчарована Жанна зібралася йти на перекур. У вікно саме блимнули фари авто. Приїхав Артур.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 28 29 30 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"