Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

-Яка я мала? - фиркаю, - у моїх однолітків скоро онуки!

-Мала-мала! - наполягав Стас, - маленька, солодка дівчинка! – від цих слів я відразу почервоніла.

-Я ще дещо пригадала, але не впевнена...

-Другий поцілунок?

-Напевно... У колгоспі. То теж був ти?

-А ти не пам'ятаєш?! – шок на обличчі.

-Майже нічого. Для мене ти запам'ятався сільським панком, який провів мене до бараків, зацілував до синіх засосів та викрав ліфчик!

Чоловік зареготав.

-Гарний ліфчик, тілесний, мереживний. Він досі десь у мене, - сказав відсміявшись, - я думав ти впізнала мене, адже ми весь вечір говорили!

-Я п'яна була, на ранок - у голові нуль. Коли побачила на кого схожа, трохи зі страху не померла. Подумала, а раптом ми переспали?

-Це мало не сталося. Але ти мені заявила, що незаймана і я трохи охолонув.

-Сама сказала?! Не може бути? Я ж була в ауті!

-Нормальна ти була! Розділила мене повністю, сказала, що хочеш провести дослідження.

-Мамо…

-Я, між іншим, довго носив водолазку, боявся в гуртожитку переодягатися, щоб не помітили засоси!

-Ой...

-А ще ти схопила мене за член і заявила, що місяць, стіг і сільське повітря дуже романтичні складові для розлучення з невинністю!

-О, ні!

-О, так! А коли я запропонував перенести прощання з цнотою на інший раз, ти образилася, послала мене доїти корів і пішла геть. А я, як баран, залишився лежати зі стояком.

-Я не вірю! - закрила обличчя руками і тихенько засміялася, - Ганьба, мені не можна пити! Хоча... добре, що я цього не пам'ятала!

-Дуже шкода, що не пам'ятала, - не погодився Стасік.

Перемістилися з вином та шампанським на диван і продовжили розмову.

-А чому я не зустрічала тебе в універі? – поцікавилася.

-Спершу ображався і не шукав зустрічі. Я думав, ти мене впізнала, ми ж всю дорогу від дискотеки говорили про школу. А після першої сесії перевівся на математичний, зрозумівши, що всупереч усьому, до англійського потягу не відчуваю, як твоя мама не намагалася мене видресирувати.

-А потім? Що було згодом?

-Потім, коли охолонув і знайшов тебе, ти вже зустрічалася з тим батаном. Хотів відбити, готував план. Та тут приїхав батько з пропозицією поїхати з ним на рік до Німеччини, повчитися програмуванню. У нас тоді ця сфера не була розвинена. Сама розумієш, від того не відмовляються. Щоправда, провчився там не рік, а цілих чотири, а коли повернувся додому, втратив твій слід.

Ми помовчали. Не знаю про що думав Стас, я згадувала минуле. Цікаво, а що було б,  не розведи нас доля?

-А втретє? - спитала, розглядаючи бульбашки від шампанського, - я не змогла згадати.

Перш ніж відповісти Стас кілька разів відкривав і закривав рот. А потім видавив із себе:

-Весна. Парк атракціонів… - і все, мене гепнуло блискавкою і келих затремтів у руках.

-Н-ні, ні, ні! - простогнала, - і в той раз теж ти?!