Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"

- Чого так дивишся? Щось не так? - помічаю на собі прискіпливий погляд хлопця і не можу зрозуміти, чого він витріщається. Я ніколи не соромилася Рому, тому що вважала його мало не братом. І навіть зараз, стоячи перед ним в одному купальнику, почуваюся нормально. І навіть його голий торс мене не бентежить. 

- Все так, - хмикає і першим заходить у воду. - Давай, Ді! Ми ж для цього сюди приїхали! 

Хочеться плюнути на цю ідею і не робити те, що говорить Рома. Тільки от мені кортить довести йому, що я не боюсь. Саме тому роблю перший несміливий крок, а за ним і другий. В той день я так і не навчилася плавати. Ми знову посварилися, тому що у мене нічого не виходило, а Рома сказав, що я не стараюся.

Це був останній раз, коли ми їздили на річку. Я пообіцяла собі більше не пробувати, а Рома назвав мене слабачкою…

Наш час

Автомобіль зупиняється біля кафе на набережній, і ми виходимо на вулицю. Тут дійсно гарно і є велика тераса. Проходимо всередину і намагаємося знайти вільний столик, але це виявляється доволі проблематично.  

- О, дивіться! Це ж Захар! - Аня привітно махає хлопцеві, котрий сидить на іншому кінці залу, а я відчуваю, що все це якось підозріло. Чому з усіх закладів міста ми приїхали саме туди, де буде мій колишній? - Підійдімо!

Я помічаю, що Рома також хмуриться. Хочу сказати, що варто знайти інше місце, але Захар вже сам підводиться на ноги і наближається до нас.

- Привіт! - він усміхається, а я чомусь не можу цього зробити, тому тільки головою киваю. 

- Привіт! - відповідає за нас усіх Аня. - А ми якраз хотіли пообідати тут, але не знайшли вільного столика. 

- Так в чому проблема? Приєднуйтесь до нас! - відповідає так радісно, наче від ранку нас тут чекав. Не здивуюся, якщо так і є.

- Ти не проти, Ромчику? - Аня знову торкається до його руки, а мене знову накриває роздратування.

- Та ні, - спокійно відповідає хлопець. Чесно кажучи, я думала, що він відмовиться, знаючи про його натягнуті стосунки з Захаром, але його відповідь стала для мене несподіванкою. - Ти як, Ді? Не проти? 

Тепер усі витріщаються на мене і чекають не зрозуміло чого. Взагалі-то, хочеться відмовитися, адже ця ситуація просто абсурдна, але тоді я виглядатиму як ідіотка, тому… вибору, як такого, немає.

- Не проти, - бурчу і першою прямую до столика, за яким сидить Діна, сестра Захара, і їхній спільний друг Даня. 

Сідаю скраєчку якомога далі від усіх, але Захар опиняється поруч, і це дратує. Рома з Анею навпроти і зараз подруга світиться так, наче виграла мільйон. А це дратує мене ще більше. Треба було вдома залишатися, знала ж що нічого хорошого мене не чекає. 

- Класно тут, правда? - питає Діна саме у мене.

- Так. Чудове місце, - стримано відповідаю. 

- Як у тебе справи, Ді? Ми давно не бачилися, - вона знову запитує, а я чомусь поглядаю на Рому. Діна - сестра Захара, і це нічого не означає, але чомусь мені ніяково від того, що вся її увага прикута до мене. 

- Все добре, - коротко відповідаю. - Пробачте, але мені треба відійти. 

Підводжуся на ноги і під прямими поглядами усіх присутніх прямую в коридор, а вже звідти у вбиральню. Чому у мене таке враження, що ця зустріч в кафе не випадкова? Якщо це дійсно так, варто підозрювати Аню.

Залишаю вбиральню через кілька хвилин і навіть не дивуюся, коли в коридорі бачу Захара. Він точно чекає саме на мене. Коли хлопець відлипає від стіни і наближається до мене, погані припущення тільки підтверджують.

Ну як йому пояснити, що я не хочу знову бути разом? Зрозуміло, що Захар не готовий здаватися без бою, а якщо в його спільницях Аня, мені буде вдвічі важче.