Читати книгу - "Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - 2, Ольга Обська"

РОЗДІЛ 16. Вовки люті

Завіса опустилася, щоб можна було підготувати сцену до наступного акту. Актриси і їх добровільні помічники в особі Крампія та інших працівників зебраріума почали замінювати декорації кімнати Попелюшки на картонні дерева і пеньки, які повинні були створити у глядача відчуття, що дія відбувається в дрімучому лісі. Через кілька хвилин хащі були майстерно земітовані, і завісу відкрили.

Агнеса, одягнена в свій креативний костюм, вибігла на сцену і підстрибом помчала по колу, спритно маневруючи між деревами. Вийшло завзято. Вона в момент прикувала до себе увагу всієї аудиторії: малюки прийшли в захват від крил, що розкривалися і складалися в такт бігу, а дорослі із завмиранням серця стежили, чи не впаде дракон зі своїх гігантських шпильок, наступивши на власний хвіст. Але дракон падати не збирався: скакав собі і скакав, поглядаючи в бік входу на сцену. Звідти за задумом повинна була от-от з'явитися хатинка на курячих ніжках.

— Я вже майже на місці, — сказала Агнеса гучним басом. — Десь тут живе Яга-алхімік. Попрошу її дати мені зілля, щоб перетворити гарбуз на карету.

З-за лаштунків пролунав шерех і здавлений шепіт Кіпріс, але що саме вона хотіла сказати, розчути не вдалося, так як Глаша спостерігала за розвитком подій з-за лаштунків з протилежного боку сцени.

Агнеса, анітрохи не зніяковівши від того, що хатинка поки не з’явилася, повідомила публіці з театральної виразністю:

— Мабуть, наплутала я. Яга живе трохи далі.

І зробила ще одне безтурботне коло по сцені.

— Ну от. Тепер вже точно я близька до цілі, — запевнила вона глядачів, але кряхтіння Кіпріс змусило взяти свої слова назад: — Ні-ні, знову помилилася.

Після чого Агнеса знову пустилася в дорогу по «дрімучому лісі». Тільки тепер уже не так швидко і безтурботно. З-за лаштунків продовжувало лунати підозріле шуршання і завивання. Дехто в залі почав похрюкувати, але Агнеса ні на мить не знітилася.

— Схоже, вовки, — глибокодумно прорекла вона. — Цього року особливо лютують.

Зробивши пару кіл по сцені, Агнеса-дракон знову зупинилася в умовленому місці і, старанно помахавши крилами, вимовила:

— Впізнаю, впізнаю галявину. От-от має з'явитися житло Яги.

Однак ніякого житла не показувалося. Замість цього знову почувся шепіт Кіпріс, і тепер уже Глаша змогла розрізнити окремі слова, які, по всій видимості, були алхімічними термінами, оскільки значення їх Глафірі було невідомо.

Однак Агнеса, схоже, розбиралася в алхімії набагато краще і сенс сказаного все ж зрозуміла.

— От же стара карга, — несподівано вилаялася вона, — мабуть, переїхала ще глибше в ліс.

Після цих слів Агнесі нічого не залишалося, як зайти на чергове коло. При цьому, щоб заглушити кряхтіння і завивання «вовків», що посилювалося за лаштунками, вона почала наспівувати перебільшено безтурботним голосом. Слова пісні доводилося складати на ходу, тому особливим художнім змістом вони наділені не були:

— Іду по лісі я за зіллям Яги.

Вже втомилися дві мої ноги.

Жила б ближче стара карга,

Не так втомилася б ліва нога.

Просто шедевр! А права, що, все одно б втомилася? І до того ж у дракона нібито не ноги, а лапи. Глаша відчула, що справи зовсім кепські. Мабуть, у Кіпріс з рухомим реквізитом вийшла якась заковика. Може, він для неї виявився занадто важким — професорка ж у порівнянні з Агнесою зовсім квола, а може, лапи курячі — замалі. Ясно було одне — необхідно йти на допомогу, тому що ще один куплет про втому в ногах глядачі можуть і не витримати. Глаша вже збиралася схопити одне з картонних дерев і прошмигнути під його прикриттям на іншу сторону сцени, як раптом хатинка на курячих ніжках таки вийшла назустріч драконові у чоботях.

Не дивлячись на дещо пошарпаний вигляд: дах, що з'їхав набік, надірваний отвір вікна і неприродно вивернуту назовні праву курячу ніжку, крокувала хатка досить бадьоро. Тільки пошкоджену лапу подволікувала. Так, зовсім трохи.

Червона як рак Кіпріс висунулася з вікна і простягнула дракону в чоботях зілля.

— Тиквокаретний перетворювач, — пояснила вона.

Дракон забрав пляшечку, продовжуючи перебувати в легкому трансі від зовнішнього вигляду хатинки.

— Від вовків відбивалася, — пояснила Яга. — Цього року особливо лютують.

____________________________________________________

Дорогі читачі!

Продовжуємо нашу гру "Візуалізація". А давайте виберемо образ для нашого усміхненого Крайса. Яким Ви його цього уявляєте?