Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Ти не уточнювала, коли саме мені йти, - відповів заспаний, протираючи очі. - Я вирішив залишитися та піти зранку, і бачу, що не дарма, - на цей раз, знову прочинив одне око, грайливо задерши брову. - Ти така цікава, коли спиш…

Зараз злитися на нього було, рівноцінно, що злитися на беззахисне грайливе цуценя, адже саме такий вираз обличчя зробив наступник Прайма, безсумнівно користуючись цим методом, як секретною зброєю.

- Рада, що тобі сподобалося, а тепер можеш валити звідси! – просичала крізь зуби розпатлана Таіра, поправивши своє волосся, закинувши його на правий бік.

- Не так швидко – ще поваляюся, - притягнув Ліам подушку до себе, обіймаючи. - Потішу себе думкою, що ти була у моєму ліжку, - не втримуючи грайливої посмішки, облизав пересохлі губи, які, як і організм в цілому, просили відновити водно-ліпідний баланс.

- Якщо вже на те пішла мова, то це ти був у моєму ліжку, - випалила у відповідь та вилетіла з-під ковдри, яка була єдиною, що розділяла її зі сплячим нахабою.

- Від перестановки чисел – сума не міняється, - ляпнув красунчик їй в спину, надмірно задоволений її реакцією.

Насправді, йому дуже подобалося, таким невигадливим способом, знущатися з неї, аж настільки, що подібні витівки вважалися фетишем. Аби тільки не звикнути до цього настільки, щоб Марах не стала його особистим наркотиком, затягнувши необачного в залежність.

- Мова, якою ти говорила у вісні – з земель Овірії? – запитав він слідом і дівчина на мить застигла, спантеличена неочікуваним запитанням.

- Не знаю, - ляпнула перше, що злетіло з язика, а потім додала: - Можливо.

- Ти говорила про батька, - продовжив чоловік, всівшись на матраці, не забуваючи очима слідкувати за дівочою фігурою, яка почимчикувала до невеликого столика, на якому стояла чаша з водою, для умивання. - Його вбили масмори? – зліз з ліжка та пішов за нею, ставши поряд, ніби настирний переслідувач.

- Тебе це не стосується, - почулося в перемішку з хлюпотінням води.

Всі чотирнадцять років Таіра вибудовувала стіни та ховалася за ними, відтісняючи людей подалі. І зараз все її єство кричало від того, що у її звичний стан, нахабний влазить без дозволу, цеглина за цеглиною розбираючи збудоване.

Аби це був якийсь слуга, так би й викинула, без зайвих церемоній, але слово, дане самому Прайму, спонукало терпіти, випускаючи зайвий пар через вуха. Це й побачив Ліам, зрозумівши, що для дівчини ця тема, є занадто болючою.

- Допоможеш мені помитися? - Швидко та без зайвих зусиль перевів він тему, адже в такі моменти, роль баламута давала свої плоди, переключаючи серйозне на невимушене.

- У тебе для цього Піро є та сила силенна прислуг, які битися будуть за честь покупати тебе особисто. Скористайся своїми привілеями деінде.

- А хочу, аби ти це зробила.

- А я хочу, аби ти звалив звідси якнайшвидше! – не встигнувши витерти вологе лице, злобно втупилася очима в чоловіка, що своєю присутністю та настирністю, вже не тільки доколупався до печінок, а й мозок почав виїдати чайною ложкою.

- Чого ти така зла? – обперся вальяжно об стіл та руки склав перед собою. - Ми з тобою пили з однієї баклаги, ділили їжу, билися пліч-о-пліч, спали в одному ліжку… Нічого з тобою не станеться, якщо і покупаємося разом.

Це було останнє, що зміг проговорити наступник Прайма, який дуже швидко був викинутий за межі її покоїв, під вигуки ошелешених прислуг, які з самого ранку сновигали коридорами алькасару.