Читати книгу - "Шизґара"

Щоб не повторювати помилок кіногрупи з Сорочиної оповідки, вирішили зайти в гастрик на Філатова й набрати води та такого-сякого хавчика. Поки стояли в черзі, Котя розповів ще одну історію:

— Знаєте, в японських хіппі модно носити на шиї на ланцюжку наш ювілейний карбованець з Леніним. Просвердлюють й носять, як медаль чи кулон. Платять вони за нього триста ієн. А за такі гроші знаєте, що можна купити? Блок пряжі мохер з п'яти мотків. А в нас скільки такий коштує? Тридцять рублів! От моряки й везуть…

— Тридцять за блок — це недорого, — втрутилася в розмову літня жінка з черги.

– І я кажу: підйом — один до тридцяти, чистий бізнес…

Справедливості заради слід сказати, що коли років за п'ятнадцять прийшли ті часи, що займатися бізнесом уже не заборонялося, Котя просто легалізував автомотосервіс у власному гаражі й далі не пішов, хоча, кажуть, йому на прожиття вистачає.

На «лапті» Олексієві з Леною дісталося одне місце на двох, і він зібрався шляхетно поступитись ним на користь дівчини, але мала вирішила інакше: ти сідай, а я — до тебе на коліна. Така поведінка на людях у 70-ті була вже не викличною, але ще досить сміливою. Покоління старших братів та сестер посміювалося, батьків — невдоволено бурчало, а от старі люди лаялися й часто навіть брутально сварили парочки, особливо дівчат, і «блядь» було в тирадах ветеранів не найжорсткішим словом. Олексій глянув — явно маразматичного вигляду людей поряд не було, поїздки тієї — кілька хвилин, і він прилаштувався на лаві й посадив дівчину до себе на коліна. Ще й за талію обійняв. А вона раптом повернулася й ніжно поцілувала його в губи. Одне діло — на «п'ятаку», закритому з усіх боків заростями бузку чи у дворі на скамниці під вишнею, куди світло ліхтаря не добиває, а інше — отак прилюдно.

Це було демонстрацією статусу й декларацією про стосунки. Але печерські з Броду й вухом не повели: те, що Алекс Дем'ян та Ленка Стріла зустрічаються, на районі вже перестало бути новиною.

«Лапоть» ішов уздовж «першої гатки» — одного з трьох гранітних насипів, що простягалися тоді вище мосту Патона від берега до островів мало не на середині річки. За кілька років після подій, про які йдеться, через новостворене Канівське водосховище рівень води в Дніпрі біля Києва піднявся, сховавши під хвилями і дамби, і острівці, що стали однією здоровецькою обмілиною. А поки що рибалки, не передбачаючи фатальної загрози, що нависла над їхнім улюбленим місцем риболовлі, густо обсіли гатки з вудками й саморобними переметами. Олексій у дитинстві не раз приходив сюди з хлопчиками зі старого двору: ловилися тут найчастіше краснопірка та окунь, зрідка клювала захожа плоскирка та чіплявся, заковтнувши гачка до самого шлунку, очманілий бобир.

Сорока раптом короткозоро примружився й почав видивлятися на когось на дамбі. Аж поглядом прикипів. Але того ніхто не помітив, крім Олексія, та й він завважив побіжно, бо на руках сиділа мала, обійнявши його рукою за шию, а просто перед очима манливо розкрився виріз її сарафанчика, і зазирати туди знишка було значно цікавіше, ніж придивлятися до затятого барабанщика.

Коли компанія виходила з причалу на пляж, Олекса спитав у Сороки:

— Ти що там побачив на гатці?

— Ти розумієш, — невпевнено сказав Ігор, — мені здалося, що там ловив рибу один з тих припудрених, що наваляли мені тоді на «Супері».

— Так чого ж ти не сказав? — здивувався Алекс.

– І що би ти зробив? — скептично подивився на приятеля Сорока. — З катера вистрибнув би? І потім, я не впевнений, що це саме він.

— Окуляри носи, — нечемним тоном порадив Олексій. — Ксюха теж недобачає? Якби ти сказав, вона би глянула, і якщо це був він, сказала би нам. І ми би всі його запам'ятали.

— Ага, Ксюха ж теж їх бачила. Так, про Ксюху я й не подумав… — засмутився спец із гри на ударних. — Ну, нічого, поїдемо назад — глянемо, — спробував він заспокоїти себе й друга.

— Ми назад знаєш, коли поїдемо? — урезонив його Алекс. — Як сонце збереться сідати, дурний твій припудрений на тебе весь день там чекати!

Він як у воду дивився: таки коли ввечері вони переправлялися назад, на каменях гатки нікого, схожого на «припудреного» знайомця Сороки, не було.

18. Демон

«Ох, ні хера собі!» — подумав Демон і відчув, як адреналін швидше погнав кров по жилах. Він стояв на гатці з вудкою й дивився, як з дебаркадера на великий коритоподібний катер сідав зі своєю нарваною галасливою подругою довгий та патлатий недобиток, що з ним «артілі» не поталанило нещодавно на «Супері-8». Повторно зустрічати своїх жертв ще не доводилося, та головним було не це: разом із тим оглашенним на причалі юрмилася ціла контора чуваків із чувіхами. Поряд із ним якийсь мускулястий спортсмен обнімав за талію шедевральну темноволосу герлу в короткому сарафанчику й з дуже гарними ніжками, тут же — м'язистий рудий гевал у квітчастій тенісці й у військовій тропічній панамі, поряд — рослий довгоногий плечистий модник із неймовірно гожою — хоч зараз в кіно знімай — русявою дівулею, біля них підтягнутий жилавий юнак з густою чорною шевелюрою тримав за руку юну миленьку білявку, з ними ще якісь — всього людей із п'ятнадцять, але з того, як вони весело перекидалися репліками з іншими компаніями, було зрозуміло, що це їде на Золотий пляж цілий район, що їх тут мало не повний катер — сотня, як не більше. Якщо довгий чи його дівчина зараз помітять Демона — все, хана: їм бігти до місця, де гатка виходить на берег, метрів двадцять, та й то по піску, а йому — всі сорок п'ять, та по будь-як наваленим здоровенним каменюкам. Те, що цей рославий незграба у себе на районі аж ніяк не в шнурках ходить, було зрозуміло з того, як ним віталися хлопці з інших групок, що підходили до причалу. За такого, гляди, проведуть таку масову виховну роботу, що й за місяць не відлежишся…

Катер загорлав сиреною, прибрав трап, віддав швартови, відвалив від дебаркадера, потужно пінячи воду за кормою, й розвернувся носом в