Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шизґара 📚 - Українською

Читати книгу - "Шизґара"

232
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шизґара" автора Сергій Батурін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 42
Перейти на сторінку:
бік протилежного берега. «Пронесло», — подумав ватажок хуліганської «артілі», і тут довготелесий патлач, бездумно ковзнувши поглядом по гатці раз і другий, раптом зачепився поглядом за Демона й свердлив його очиськами, поки здоровенний «лапоть» пропливав мимо. «Якщо він навіть підніме ґвалт, — холодно розрахував ватаг жорстокої зграї, — з борту вони не стрибатимуть, бо сенсу нема: якщо навіть пустяться плавця, поки вони дістануться гатки, я буду далеко на березі, а там — шукай вітра в полі!» Був ризик, що вони зворотнім рейсом і повернуться, але поки ця посудина перетне широку дніпровську протоку й дочалапає до пляжу, поки розвантажиться-завантажиться й прийде назад, хвилин двадцять пройде, отже, час ще був. І парубок почав спокійно розбирати свої дві складані бамбукові вудки по чотири коліна кожна й скручувати снасті. Він витягнув садок, скептично огледів улов: чотири краснопірки, два окуні й три плоскирки. Не густо, але не випускати ж, насправжки! Це була не та людина, щоб власноруч випустити свою здобич!

Він пройшов парком, перетнув Набережне шосе й попрямував до трамвайної зупинки. Йому треба було в бік Подолу. От і добре, що не засидівся на риболовлі, бо треба готуватися до від'їзду. Одне тільки муляло: чому патлатий не показав його своїм корешам, тоді би ймовірність вирахувати кривдників збільшувалася в сто разів. Не пізнав? Навряд чи. Он як вилуплявся. Чи вирішив, що помста — це його особиста справа? На його місці Демон би так не думав.

Те, що Сорока просто не добачав й побоювався помилитися й вказати друганам на невинну людину, щоб, не дай Боже, їй не перепало ні за що, Демону на думку не спадало: сам би він такими проблемами ні в якому разі не переймався: ну, вломили би не тому — і що з того, вперше чи що?

Підійшов напівпорожній трамвайний потяг, зчеплений з двох вагонів, він сів у другий, і, коли той рушив, юнак подумки дав дулю в бік Золотого пляжу: мода показувати факи кулаком із відкляченим середнім пальцем прийшла значно пізніше, разом із американськими відеофільмами.

Завтра «артіль» розпадеться до вересня: спочатку виробнича практика, потім канікули.

19. На Золотому пляжі

Того літа Лена Стрілецька частіше носила закриті купальники. Разів зо два приходила на пляж в роздільному, так нічого поганого не скажеш: ніжний дівочий животик — жодного ґанджу: не висить, не випирає, шкіра пружна та гладенька, ані родимої плямки, ані шрамика… Нема чого соромитися, не гірший, як в інших дівчат. І хоча Олексієві більше подобалися відкриті костюми для купання, він довго не парився, і для себе вирішив: так навіть краще, менше різні козли витріщатимуться. А на їхніх дівчат, ясна річ, мало не півпляжу заглядалося. Так було ж на кого подивитись: он Оленка Ярова — кучері світло-русяві, ноги стрункі та довгі — викапана кінозірка. А в Галушки фігурка ладна, очі блакитні, сама білява, а бюст хоч і невеликий, зате сформований бездоганно. Сорочина Ксюха ходить — стегнами гарненько крутить — звикла бути в класі першою дівкою. І Стрілецька картину не псує. По-перше, не гірша за дівчат: і фігура красива, і груди спокусливо випинаються, і ніжки рівненькі, а ще ж — густе темне хвилясте волосся по плечах розсипалося, через нього вона на італійку скидається, якими вони уявлялися з небагатьох бачених італійських фільмів. А, по-друге, Олекса для себе вирішив однозначно: моя мала — найліпша, а вона це зрозуміла й цвіте, жінкам же важливо знати, що для когось вони найкращі у світі.

Плавала Лена абияк, і Олексій, вправний плавець, весь час тримався поряд із нею: метрів десять від берега — стільки ж назад. Зате, вийшовши з води, накинути на неї рушник, а то й витерти її чудове бажане тіло, — не всюди, звісно: спинку, ручки, ніжки, — задоволення не з останніх. Взагалі-то він ще по-хлопчачому любив накупатися до нестями, вийти з річки й лягти грудьми просто на гарячий пісок, заплющити очі й ні про що не думати. Але про це вже не йшлося: пари лежали разом на підстилках, цього — мати свою дівчину, ходити з нею обійнявшись, засмагати поряд з нею на спільній підстилці на пляжі — ще не так давно нестерпно хотілося, заради такого можна було й відмовитися від колишніх звичок.

Йому дуже подобалося доторкатися до неї: просто брати долоню в долоню, або плечем до плеча, а ще — пестити волосся, голубити пальцями шию, щоки, вушка. Вона показово пручалася, огиналася, нукала буцімто невдоволено, а він же бачив: їй приємно. Лена була скупішою на тактильні вияви ніжності, першою торкалася його не часто, хіба що могла поцілувати просто так, і взагалі цілувалася охоче. А ще вона не соромилася прилюдної демонстрації почуттів, усім виглядом показуючи: мені по барабану, що скажуть сторонні люди. На «лапті» без жодних проблем сіла на руки, на «п'ятаку» — цілувала при товаристві.

А от вербальні ігри у вигадування ніжних прізвиськ не любив Олексій. Як деякі пацани? Стане з дівчиною зустрічатися й починається: якщо її звуть Олена, буде вона в нього якою-небудь Льосею, Марина чи Марія в нього — Мася, і, хоч як її звуть, людським іменем він звертатися не може: всі у нього Пусі, Бусі, Лясі та Люлі з Нюнюсями якісь.

Олексія влаштовували відомі йому форми її імені: Лена, Ленонька, Леночка, Ленуся, Олена, Оленка, Оленця… Ну, ще там «сонечко» чи «зайчик» — ще нічого, чи ще якось так. А сюсюкати — ні, звільніть від такої честі. Хоча, «мила» чи «маленька» — це годилося.

Мила сонечко-Ленуся лежала поряд на бувалій у бувальцях — видно, що першу молодість ця річ провела в ролі покривала на дивані — пляжній підстилці, закинувши руки за голову, заплющивши очі, блаженно витягнувшись на сонці й ліниво думаючи, що через закритий купальник живіт не засмагне. То й що? Всі роздільні — старі, куплені ще минулого року, а цей, білий, — свіжак, два тижні як батьків знайомий провідник зі Східної Німеччини привіз. Вона не раз вбиралася вдома почережно то в кожен з тих, то в цей та крутилася перед трюмо — в котрому ліпше? Білий личив їй, і вона міркувала, що в ньому краще, бо хоч і старі теж вигляду не втратили, та й минулого року в цій компанії на пляж вона не ходила і ніхто з теперішнього товариства її в цих купальниках не бачив не те що раніше — ніколи, а от раптом хтось знайомий трапиться й скаже,

1 ... 29 30 31 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шизґара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шизґара"