Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

– 

Так. Моє слова має вагу для цих людей. Я часу дарма не втрачав тут. – К

ъ

нязь розвернувся до людей. Він підняв руки та мовив – Люди, послухайте що Я вам скажу. Я знаю, багато хто з вас не воїни. Та навіть ті хто обрав ратну справу як основне заняття зараз як новачок себе почуває. Такою зброєю ще ніхто з нас не воював. Але ключ до нашої свободи зараз не зброя. Ключ до свободи ось цей парубок. – Він відступив і вказав рукою на мене. Весь цей люд почав дивитись на мене. – Слухайте, що Я вам скажу. В нього є план і зараз потрібно слухати кожне його слово. Якщо він щось каже, то так має бути а іначе Смерть! З цього моменту і до поки ви не дихнете повітря на рідній землі ви маєте слухати кожне його слово. Він прийшов щоб нас врятувати і раніше мав справу з цим ворогом. Тому, якщо він скаже стій, стійте а скаже стрибай, стрибайте. А тепер вперед, до свободи! Вона вже поруч.

Підбадьорині такою надихаючою промовою всі закричали переможне УРА!

Озброєні до зубів люди йшли за мною до Врат. За ними йшли жінки. Часу було обмаль. Підійшовши до входу в ангар з Вратами Я призупинив рух. Визирнувши, Я побачив кілька відділень солдат, які вже чекали на нас. Врата були відключені.

– 

Врата відключені. Панель керування знаходиться над автоматичним силовим вузлом. Якщо Я доберусь до нього, то зможу активувати Врата. Але між нами стоять солдати.

– 

За солдат не хвилюйся, кожен тут більш ніж вибратись хоче дати копняка одному з них. – Сказав Къназь – Ми беремо їх на себе, а ти вже роби, що треба.

– 

Добре. Солдати стоять так, щоб не пустити до Врат. До панелі хід майже вільний. Прикривайте мене. Навіть якщо буде те просто стріляти, стріляйте. Під щільним вогнем вони будуть змушені заховатись і не висовуватись.

Після цих слів Кънязь вистроїв кілька бійців в лінію. В коридорі було темно, тому з освітленого ангару було не видно, що відбувається в коридорі. 2 лягли спереду. Над ними ще 2 сіло на коліна і ще двоє стали стоя. Таким чином утворилась стіна з 6 стволів. Справа залишалось місце для виходу. Саме справа були ящики, за якими можна було заховатись.

Воїни прицілились і почали стріляти. Такий хід трохи збив з пантелику ворога. З напівтемного коридору полився град пострілів. Нам цього вистачило. Під щільним вогнем інші воїни вибігали і ховались за ящиками і теж починали стріляти.

Почався бій. Сірі стріляли краще і були навчені цій справі. Люди ж які про таку зброю чули лише з розповідей спочатку несли втрати. Та їх мужність дала мені змогу добратись до панелі управління. Вона розташовувалась на великій платформі, до якої веде вузькі сходи. Вибігши по сходах на платформу, Я наблизивсь до панелі керування. Коли до панелі залишалось кілька кроків, Я почув знайомий голос.

– 

Я чекав саме тебе. – Командир. Він підстеріг мене.

Скрутивши мені руку, відвів від панелі. Я розумів, що це може бути мої останні часті, тому не дивлячись на біль та можливість вивихнути руку, викрутивсь і вдарив його ногою в саме коліно.

Хватка ослабла і Я остаточно вирвавсь з полону. Тепер ми були на рівних. Він провів кілька безуспішних атак. Мої рефлекси мене не підвели. Але потім він з розгону налетів на мене та збив з ніг.

Висівшись на мені почав бити по обличчю. Мені нічого не залишалось як прикриватись. Я виждав момент його виснаження. Руки сильно боліли від важких ударів командира. Останній замах був найдовшим. Під час цього замаху Я ввімкнув об’ємну карту в своєму наручі та направив її прямо в очі командиру. Він миттю відскочив від мене.

Світло з кристала могло повністю засліпити на декілька частей. Відійшовши назад, командир витяг пістолет. Це була повна несподіванка для мене. Ще більше мене здивувало коли він почав стріляти без розбору не цілячись. Енергетичні згустки летіли в усі сторони. Заховавшись в укритті Я ніяк не міг висунутись.

Не ясно було куди полетить наступний постріл. Ящики, за якими Я ховавсь були дерев’ні. Я не знав, чи на довго їх вистачить. Заряд влучив в ящик прямо за мною. На мене щось впало і облило. Це була кружка з напоєм. Хтось, напевно, перекушував саме коли почалась тривога і він так і залишив свою кружку з напоєм.

Я підібрав кружку. Кілька разів визирнувши з-за ящиків, Я приблизно зрозумів де знаходиться командир. Він вже не стріляв без розбору в усі боки. Він почав відморгуватись, та навряд зір повернувся. Я кинув кружку в інший бік. Звук був дзвінкий і командир миттю зреагував на нього і почав стріляти в той бік. Не втрачаючи нагоди, Я встав і якомога тихіше побіг на командира. Я вибив пістолет з його рук, збив з ніг.

– 

Не вбивай! Я здаюсь. – взмоливсь командир. Він і досі нічого не бачив. Я підібрав пістолет і зробив кілька пострілів. Вони прийшлись на підлогу біля ніг. Командир відповз якнайдалі. Він був безпорадний, тому Я вирішив не чіпати його.

Я знову підійшов до панелі керування. Стрілянина внизу продовжувалась. Як Я і казав, рятуючись від щільного вогню, сірі поховались за ящики, і шлях до Врат був вільним. Я ввімкнув Врата, та мені видало попередження, що система перейшла в ручний режим. Озирнувшись навколо, Я побачив, що пошкоджений маршрутизатор самодіючого регулювання потужності. Командир влучив в нього, коли не цілячись намагавсь поцілити в мене.

Щоб командир нічого не утнув, я зв’язав його кабелем. Поки набиралась достатня потужність для встановлення зв’язку, Я перебіг до Кънязя. Вони були разом з дочкою.

– 

Погані новини. Маршрутизатор автоматичного керування вийшов з ладу.

– 

І що це значить. – Спитав Кънязь.

– 

Це значить, що як тільки Врата відкриються біжіть туди. Всі. Я так бачу сірі відступили за Врата, а отже кулі не долітатимуть до вас. В вас абсолютно вільний шлях. Все зрозуміли?

– 

Так. А ти?

– 

А Я буду бігти останнім. Хтось має керувати енергією, щоб кристали не перезарядились. Інакше великий бабах знесе тут все.

– 

Ти встигнеш добігти? – потурбувалась про мою долю Вѣдана.

– 

Перезарядка може наступити аж через дві часті. Я встигну не переживай за ме…

Я не встиг договорити. Вона поцілувала мене. Ніжно і пристрасно.

– 

Постарайся встигнути.

– 

Я постараюсь.