Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

Через вікно Я подививсь на Вѣдану. Вона кивнула. Я кивнув у відповідь. Натиснув кнопку пуску. Край Врат на кілька секунд засвітивсь синім світлом схожим на блискавку. Після згасання Врата відкрились.

Всі рвонули до них. Ще кілька пострілів було з іншого боку, та вони швидко зрозуміли, що не вразять жодного з них, сірі теж побігли через Врата.

Надіюсь вже на Мідгарді з ними швидко розберуться. Я постійно підрегульовував енергію. Вона стрибала з шаленою швидкістю. Ось вже майже всі люди пройшли через Врата. Вѣдана і її батько були останні.

Я вже хотів кидати все і бігти але почув погрожуючі слова. «Стій! Не рухайся!». Повернувши голову, Я побачив, що за моєю спиною зібрались достатня кількість вояк, щоб зробити з мене решето. Вѣдана не хотіла йти без мене хоча і бачила, що мене оточено. Я крикнув, щоб вони забирались звідси. За це отримав удар.

На мить Я заплющив очі. Розплющивши, побачив, що Кънязь майже затягнув дочку в Врата. Було боляче дивитись як вона кричить і просить її відпустити. Я розумів, що вже не виберусь звідси живим, тому просто непомітно потяг важелі і енергія в кристали почала текти швидше звичайного. Я підняв руки, як того просили вояки, і повернувсь до них обличчям. Я посміхався. Я був спокійний, бо з Вѣданою було все гаразд. Вона вже була на іншій Землі і її ніяк не зачепить цей вибух. А ось і він.

– 

Хлопці, Ба – Бах…

Епілог

Я заплющив очі. Кілька секунд нічого не мінялось. Чи Я вже помер. Я не знав. Відкривши очі, Я побачив мене з дуже повільною швидкістю летить енерго-снаряд з гвинтівки. Я нічого не розумів. В кімнату зайшов Вовк. Він рухався з цілком нормальною швидкістю. Ставши напроти мене, він зазирнув в вічі. Моргнувши, мене засліпило біле світло, а переді мною стояв уже юнак. Воїн в одязі прикрашеною вовчою шкурою. Високий, світловолосий парубок з акуратною борідкою стояв переді мною замість вовка. Я опинився біля врат.

– 

Я помер?

– 

Ні. Ще ні.

– 

Де ми?

– 

Ми поза вашим міром.

– 

Як таке може бути?

– 

При переході між двома Вратами всі на одну долю якби «випадають» з свого міра і потів в нього знову потрапляють. Так от, вважай ми трошки затримались в місці, куди «випадають» люди.

– 

Хто ти?

– 

Я, твій поводир. Твоя совість розвинулась і ти готовий переродитись в вищому мірі.

– 

Ти маєш на увазі, що Я доріс до…

– 

Богів? Ні. До них тобі ще далеко. Але ти близький до мого рівня. Як бачиш мій аватар у вашому мірі ще вовк. Напевно це пов’язано з моїм знаком. А ще мені просто ці тварини подобаються.

– 

Ти часто буваєш в нашому мірі?

– 

Майже постійно в ньому. Я слідкую за такими як ти. Новими душами, які переходять цю межу мірів.

– 

І що ж буде зі мною?

– 

Ти будеш далі розвиватись, але вже в іншому мірі. І одного дня ти доростеш і до мене, і зможеш вже вільно спускатись в нижчі міри. Але перебуватиме там лише твій дух. Аватаром в нижчих мірах може бути довільна тварина або навіть ти сам. Відображення тебе самого велика рідкість. Пізніше, по мірі розвитку, ти зможеш сам вибирати аватара, тобто в якому образі явитись.

– 

То мій шлях в цьому мірі завершений?

– 

Технічно, так. Але Я вирішив дати тобі вибір. Так як Я не належу цьому міру, Я можу змінювати деякі його параметри. Наприклад плин часу,

як ти вже міг помітити. Так от. Ти можеш завершити свій шлях тут і продовжити його вже в новому мірі. Або ти можеш пройти в Врата, що позаду тебе і продовжити цей шлях. Ти доживеш до старості і потім приєднаєшся до вищих створінь.

– 

Чому ти даєш мені цей вибір?

– 

Ти не єдиний. Коли людина помирає від природніх причин, то в неї нема вибору. Але коли її життя передчасно обривається, це інша справа. Ти пожертвував собою, за ради людей, яких ти навіть не знав. Лише цей вчинок доводить твою готовність. Зважаючи на це, Я вирішив дати тобі вибір.

Я опустив голову. Це чи не найтяжчий вибір в моєму житті. Мені завжди було цікаво, як там, після смерті. Але Я згадав Вѣдану. Я обіцяв їй повернутись. Я не можу її підвести, особливо після поцілунку. Після обдумування вибір був очевидний.

– 

Я повертаюсь на Мідгард. Я обіцяв повернутись. А Я звик виконувати обіцянки.

– 

Я розумію. До побачення. Чекаю тебе в інших мірах.

Я розвернувсь і попрямував до відчинених Врат междумір’я. Ступивши в них, Я вмить перенісся на Мідгард. В той самий ангар. Врата за мною закрились. Позаду мене стояли люди, які тримали сірих на мушці. За ними стояв натовп. В центрі цього натовпу сиділа Вѣдана. Її втішав батько, та це не дуже допомагало. Важкі гіркі сльози котились бо її щоках і важким грузом падали на землю.

– 

Вѣдано, Я ж казав, що повернусь.

На мить вона перестала плакати. Дівчина подивилась на мене і не могла нічого промовити. Потім в шаленому пориві кинулась до мене. Обійняла так міцно, що Я ледве зміг вдихнути. З її очей знову побігли сльози. Тепер вже від радощів.

Примечания

1

Єлѣтъ – шостий місяць за древнім календарем. (Рік починався з дня осіннього рівноденства).

2

Вімана – транспорт для пересування як в безповітряному просторі, так і в Земних умовах.

3

Ѣ – (Назва букви Ять) Буква, На теперішній час відсутня у всіх цивільних варіантах кирилиці. У сучасній українській мові еквівалента звуку [і].

4

       Сажень – міра довжини (≈ 2,16 метрів).

5

       Лікоть – Міра довжини (≈ 59,6 см).

6

       Атлани (атланти, анти) – жителі атлані (атлантиди).

7

Ъ – Під наголосом ця буква читалась як [о]. Слово К[о]нязь походить від слова «кон». Яке раніше писалось як кън. Така вимова збереглась наприклад в болгарській мові.