Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Лера

— Чесно зізнатися, я дуже здивований, вашому дзвінку. — Слідчий дивиться на мене поверх важкого меню й знову повертає очі до переліку страв.

— Нічого дивного, — сухо кидаю у відповідь. — Я звикла стримувати свої обіцянки.

Крім одної! — докірливо мені підказує друге Я. З глузуванням я б сказала.

Я обіцяла собі, що Арон більше не доторкнеться до мене. Але те, що між нами сталося кілька ночей тому в його машині, не схоже на те, що я тримаю своє слово. Я навіть дозволила йому кінчити в мене. От ідіотка!

Добре, що я досі приймаю протизаплідні. Стоп. Не приймаю. Я ж викинула їх у день похорону.

Усвідомлення, що я вже деякий час не п'ю протизаплідні пігулки й у мене був незахищений статевий акт, вдаряє як грім серед ясного неба.

Руки починають дрібно тремтіти. Схоже, моє хвилювання відбилося й зовні. Степан Олексійович знову повернув свій погляд до мого обличчя, злегка примружуючись:

— З вами все гаразд, Валерію? Ви якось різко зблідли.

— Так, все добре! — різкіше, ніж планувала, відповідаю я. — Давайте швидше розпочнемо розмову. В мене не так багато часу.

Сама не знаю навіщо я погодилася на цю зустріч, напевно інтерес взяв наді мною владу. Інтерес про ту людину, про яку плануємо говорити.

Відкладаю від себе меню. У офіціанта, що підійшов, замовляю собі чашку американо без цукру. Апетит кудись зник.

— Ну, добре, — слідчий теж відкладає меню і, зробивши замовлення, підсувається до мене, впираючись ліктями в білу скатертину.

Я спеціально обрала наш з Янісом улюблений ресторан. Тут мені набагато комфортніше. А ще тут є мертві зони для приватних зустрічей. Особистих розмов, де відсутні сторонні вуха. Цей ресторан був улюблений не тільки мною та Янісом, а також мною та Андрієм.

— Давайте, перейдемо до головного, без жодних прелюдій, так би мовити, — приглушено продовжує чоловік. — Я хочу запропонувати вам допомогти слідству. А саме, втертися в довіру до Арона Адаміді та розповідати нам про всі його плани.

Спочатку мені здається, що я не дочула, такими маревними мені здаються його слова. Потім, бачачи, що він вичікувально мовчить, намагаючись отримати від мене якусь реакцію, я тупо вимовляю:

— Навіщо?

— Арон злочинець, який вміло вислизає від закону. Я впевнений, саме він винен у підпалі автомобіля Саніна. І робив він це під чітким керівництвом Мірана Догана.

Я зовсім не розумію, що тут відбувається. А ще більше я не розумію навіщо, він мені пропонують стеження за Ароном, коли я так відчайдушно намагаюся уникати цього молодика. Арон неправильно впливає на мене. Підіймає на поверхню недозволені почуття про існування яких я навіть не передбачала.

— Особисто я не бачу жодного зв'язку між Ароном та Андрієм. Арон з'явився у місті пізніше.

— Це ви так думаєте, — слідчий переводить погляд на дисплей свого телефону. — Яніс Адаміді, до речі, теж не такий білий та пухнастий, як здається на перший погляд. — Вимовляє чоловік вчитуючись у повідомлення. У його тоні я вловлюю щось схоже на шантаж. Легкий натяк. Мовляв, не захочеш співпрацювати – постраждає Яніс.

— Ви мені погрожуєте, Степане Олексійовичу? — повільно вимовляю я.

— У жодному разі, Валеріє Анатоліївно! Просто якщо справа піде далі й хтось копне глибше, то полетять голови. Ваша, до речі, теж! — погляд блакитних очей концентрується на мені, безжально пробираючись під шкіру. Намагаючись виколупати якусь ефемерну правду з мене. Він дуже вправно давить на мене,  зачіпаючи моральні цінності. Мене це починає дратувати.

— До чого тут я?

— А ви знали, що ваша квіткова крамничка ось уже як кілька місяців закладена. І закладено саме Мірану Догану. Відчуваєте зв'язок?

— Ні? — як божевільна хитаю головою в різні боки, не вірячи в почуте.

З квітковим були деякі проблеми щодо власності, але Андрій запевняв мене, що це дрібниці й вирішуються вони по клацанню пальців. Він постійно відкладав це питання, а потім справа взагалі зійшла нанівець, тому що проблем більше не виникало. Виходить, квітковий бутік мені не належить повністю, а лише зі слів покійного Саніна? От сучий син!

— А я вам поясню. Імовірно, Андрій Санін заклав квітковий магазин Мірану й не виконав умови повернення боргу. Міран руками Арона забрав борг по своєму. Тож чекайте найближчим часом гостей і у своїй лавці.

Нісенітниця якась! Він несе цілковиту нісенітницю. Поки я не поговорю з Янісом, я не маю наміру більше вести цей діалог.

***
Заїжджаю на підземне паркування елітної багатоповерхівки та глушу мотор. Виходити не поспішаю. Що я скажу Янісу? Несподівано, вся ця ситуація мені здається маячнею. Нелогічною. У ній багато "білих плям".

Невже я п'ять років прожила з людиною, якої зовсім не знала? Хоча чого дивуватися? Якщо Андрій весь цей час вміло бігав від своєї законної дружини до мене і назад, то йому не складало проблеми й мною крутити. Користуватися на втіху.

Але найстрашніше, що у всій цій ситуації мене хвилює лише Арон, а не борги колишнього коханця. Не можливість липових документів на квітковий магазин, а поганий Арон Адаміді... У ситуації, що склалася, мене хвилює роль цього нахабного хлопчика, який ні чим не краще Андрія так само користується мною для свого задоволення.

Напевно, я тому приїхала до Яніса, щоб він знайшов хоч якусь управу на брата. Нехай Арон поїде звідси. Назавжди, чи хоча б на рік, поки весь галас зі смертю Андрія не забудеться.

Подивившись на себе в дзеркальце, я помічаю, що виглядати стала набагато краще. Шкіра не така бліда, а синці практично зникли.

Це просто нормальний сон, — переконую себе, категорично забороняючи припускати думку, що це все Арон. А точніше яскравий оргазм, до якого він мене довів.

Нервово видихнувши, цокаю язиком. Навіть у своїх думках мені немає спокою від цього молодика. Аби зараз не зіткнутися з ним у Яніса.

Чорт! А ось про це я не подумала. Дурна думка, яка несподівано вискочила на поверхню, виявилася зовсім не такою й безглуздою.