Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур 

У мені боряться дивні відчуття, які "ядом розливаються по венах". Швидко його набираю, але він не відповідає.

" Можливо номер змінив... "

 - Навмисне, с*ка!

 - Артур, що сталось?

Побачивши моє обличчя, питає Арс. У мене нема сил, щоб щось пояснювати. Тому лише показую повідомлення і зриваюся з місця. Навздогін Арс випалює...

 - Я знайду Лінку і ми все з'ясуємо!

Тоді теж, зривається з місця. 

"Лечу" до свого моцика, попутно набираючи "втікачку". Вона теж не відповідає. Страх за Настю, мене паралізує. Але розумію, що зараз потрібно діяти. В голову одразу приходить та сцена, коли до Насті пристали підлітки. І яка вона в цей час була беззахисна.

" Тільки би з нею, нічого не сталося. Я знайду тебе Настя, знайду. "

Їду сам, не знаю куди. Роздивляюсь по різні сторони. Розумію, що її знайти буде важко. Адже навіть уявлення не маю, куди цей гад її забрав і чи забрав взагалі? Або лише, страхом дурить. Але щось мені підказує, що я знайду. 

Раптом, помічаю ту с*ку. То був такий малий процент його знайти, та я бачу. Він задоволений йде, повільним шагом по тротуару. Швидко торможу, злажу з моцика і "лечу" на нього. Помічаю його здивоване обличчя і страх. Він розуміє, що у моєму стані я багато на що здатний. Тому, коли врізаю у його пику, а тоді ще раз і беру за груди, швидко випалює.

 - Я її не чіпав!

На серці відмирає.

 - Де вона?

 - Не знаю, кудись пішла.

 - Ти знущаєшся з мене?!

 - Та відпусти ти! Кажу ж, я її не чіпав, ми просто зустрілись і випили кави.

 - Ти дебіл?!

 - Ей, полегше з словами. Вона мене наздогнала тоді, після сутички біля універу і почала вибачатися. Казати, що між вами нічого нема. Запропонувала випити кави. А тобі я те написав, щоб відкрити очі.

Я розумію, відчуваю, що він бреше. Але все одно в грудях, щось боляче стискається від його слів.

" Ні, вона не могла так вчинити. Тільки не Настя. "

Коли я послаблюю хватку, Вадим виривається і каже далі.

 - До речі, Настя сказала, що сьогодні порве з тобою. Якщо не віриш мені, то перевір.

Тоді нахиляється нижче і задоволено, навіть з якоюсь "отрутою" каже.

 - Скаже, що ви не можете бути разом. Адже ти, станеш її братом.

Стою наче в тумані.

" Ким? Братом? "

 - Ти що верзеш? Точно хворий!

 - О! А ти, не знав? Так ви ж, станете зведеними братом і сестрою. Ой, вибач, що зіпсував сюрприз, який Настя тобі готувала. Вона хотіла з тобою порозумітися, адже знала, що ви станете зведеними. Як думаєш, звідки мені про це відомо? Вона сама мені розповіла.

" Зведені"

Це слово тарабанить відголосом у голові. 

" Ні, вона не могла! "

 - Що ти, за абсурт верзеш? Я тобі не вірю!

 - Тоді спитай у свого батька. У вас же сьогодні, сімейна вечеря. Ой, здається, я ще один "сюрприз" зіпсував.

Стою, як статуя. 

" Про що говорить, цей дебіл? "

Коли піднімаю голову, його вже нема. Та мені байдуже, набираю знову "втікачку". А тоді ще і ще... Арс з Аліною повідомили, що теж не можуть до неї додзвонитися.

Бачу лише один вихід і телефоную до свого старого.

 - Слухаю сину!

 - Це я тебе слухаю.

 - Не зрозумів?

 - Ти ж хотів, зі мною поговорити!

 - Це не телефонна розмова, їдь додому і я тобі все розповім.

 - Батьку, я спитаю лише одне.

 - Та що таке з тобою? Ну питай.

 - Ти одружуєшся? І у нас сьогодні вечеря у...

Не можу далі говорити, ком у горлі. Але він продовжує сам.

 - Так сину, я одружуюсь. У нас сьогодні вечеря у Марини і її доньки. А звідки, ти знаєш? Тобі Настя розповіла?

Тут все... Більше я нічого не чую. В голові лише туман, механічно сідаю на моцик і охоплюю обличчя руками.

" Ні, ні, це неможливо! Вона не могла так зробити! Я відчував її емоції, те, як вона тремтіла у моїх руках. Настя не могла грати. Я повинен все з'ясувати. "

Зриваюся з місця і деякий час, тупо ганяю на великій швидкості нічним містом. Коли мене трохи попускає, згадую про вечерю. Телефоную до старого і з'ясовую коли приїхати.

В призначений час, під'їжджаю до її будинку. В грудях тарабанить, та я йду далі. Довго не наважуюсь подзвонити у дзвінок. Але все - таки, те роблю. Мені відчиняє двері, якась жінка. Як я розумію - це мати "втікачки". 

Жінці на вигляд, більше 50 - ти. Але доглянута і гарно виглядає. Акуратно зібране біляве волосся і легкий макіяж. До того ж, сукня закрита, темно - синього кольору.

" Дивно. Вона не схожа, на попередніх батькових дам. Та й на Настю теж, хіба що фігурою. "

 - О, Артур, заходь!

Бачу батька, який йде на зустріч. 

 - Сину, проходь.

Механічно заходжу і розуваюсь, знімаю куртку. Тоді мати Насті, каже.

 - Артурчику, проходь у вітальню. Скоро має прийти Настя. Де вона досі ходить? Я чомусь, не могла до неї додзвонитися. Але недавно Настя передзвонила і сказала, що зараз буде.

 - Марино, не хвилюйся, десь з друзями напевно затрималась.

У моїй голові "каша", серце тарабанить. 

" Як так? Що ж ти робиш, "втікачко"? "

Ми всі опиняємось у вітальні. Сиджу на досить знайомому дивані і згадую те, як Настя заснула у мене на плечі. Ніколи не забуду той вечір. Коли відчував її запах, вдихав аромат волосся, а вона так мило притулялась до мене у сні. Помічаю гарно накритий стіл і те, як Марина хвилюється. А мені чомусь байдуже на все. Хочу лише подивитися Насті у вічі. Досі не вірю в те, що сказав Вадим. Впевнений, що зараз прийде "втікачка" і все пояснить. Скаже, що Вадим збрехав.

Тоді чую дзвінок у двері і здригаюсь. Мій старий те помічає і дивно коситься на мене.

 - О, то напевно Настя, я зараз.

Каже захоплено Марина.

 - Дозвольте, я відкрию.

Швидко випалюю і йду до дверей. Вони обоє здивовано на мене дивляться. Але все - таки дозволяють те зробити. Відчуваю сильне биття серця і передчуття чогось поганого.

" Що зі мною таке?! "

Щось дивне "тероризує" моє тіло. Відкриваю двері і завмираю. Стоїть вона, "втікачка". Дивиться прямо у очі, з якимось страхом. Вся бліда і поникла. Її вигляд підтверджує те, що сюрпризи на сьогодні не закінчились...