Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Я заплющую очі, щоб одразу ж їх відкрити.

— Хочеш знати правду?

Він стискає долоні в кулаки, але зупиняється, один раз тільки рипнувшись. В дзеркалі очі його в дзеркалі.

— Кажи давай.

І я стрибаю з трампліну. Прямо у відкрите море.

Уперше в житті, мені плювати на страховку.

— Ніхто і ніколи не робив мені так добре, як ти тоді в машині. Навіть я сама. Сподіваюся, ти хоч тепер щасливий, хоч у чомусь, хоч трохи щасливіший, ціною мого приниження. Щасливої перемоги!

Йду, смикаючи ремінець сумки і викидаючи серветку випадково повз смітник.

І не повертаюся до "конференц-зали", а йду в місто, сподіваючись відсидітися у Міри Никонівни.