Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Що?... Ні. А коли це взагалі було таке? – тепер настала моя черга випадати в осад. Що вони верзуть таке? Чи це в мене щось з пам'яттю сталося?

– Він забрав тебе поза минулої ночі – відповів Грейсон – ми тоді саме робили скерипі і ти втратила свідомість через те, що втратила забагато крові і ми… – він різко замовк.

– І ви що? – наполягла на відповіді, а то це вже реально було зовсім не весело!

– Віддали тебе Дикому – винувато мовив темний.

– Стоп. Але як він мене знайшов? Ми ж були під захисним куполом.

– Були, то ми були, але… – почав Грейсон не знаючи як продовжити.

– Він відчував тебе через мітку, тому прийшов сюди, але знайти через захист купола не міг. Тому і розлютився до неможливості – почав пояснювати Соні – Що міг навіть когось вбити. І тоді ми віддали тебе йому.

– Я був проти такої ідеї, адже він був зовсім тоді без розуму! – забухтів темний.

А я і далі не могла второпати про що вони взагалі говорять?!

– Але це потрібно було зробити! – сказав роздратовано дракон темному цим заплутавши мене ще більше.

– Стоп. Годі. Я вас не розумію. – зупинила їх – Що конкретно сталося і чому саме тут робив Дикий? І чого ви були проти?

– Це він був проти, – вказав дракон на темного – а я от навпаки.

– Ай! Та поясніть вже нормально що саме сталося! – не витримала я ще однієї їхньої суперечки.

– Схоже Дикий король відчув через мітку твій не дуже гарний стан і з цього приводу дуже збісився, бо на додачу не міг тебе ніде знайти, – почав роз’яснювати Соні – але саме тоді коли він прийшов сюди відчувши тебе десь поблизу, ми тоді виходили і ти саме тоді втратила свідомість… 

– Ми не могли вийти назовні, бо боялися що він може щось з тобою зробити – перебив дракона Грейсон.

– Він би з нею нічого не зробив, скільки разів тобі вже це пояснювати! – знову почав Соні – Дракони не можуть завдати шкоди власній парі в якому б стані ми б не знаходилися.

– Але він її не пам’ятав!

– Ну і що, інстинкти то в нього нікуди не ділися так, що нічого б поганого не сталося! Тим паче її пам’ятала його друга сутність!

– Можливо ви перестанете сперечатися і нарешті скажете мені що сталося?! – вже розлючено запитую, бо ця вся ситуація почина відверто мене дратувати. Привиди знову підвели на мене винуватий погляд.

– Ти втратила забагато крові і треба було тебе негайно вилікувати, але… – почав Грейсон наче відчував величезну провину через це.

– Тобі потрібно було негайне зцілення, але ми тебе вилікувати не могли, бо у безтілесному стані наша магія була заслабка. Тому ми і віддали тебе Дикому королю, щоб він сам тебе вилікував. Та й він би не заспокоївся поки б тебе не знайшов. – завершив Соні.

Я зависла намагаючись зрозуміти що тільки що почула. І це дещо мені пояснювало і дещо ні… Значить його голос мені не примарився… А от щодо…

– Але коли я запитувала у Кеї, чи це вона мене вилікувала. Вона відповіла що так. – намагалася вирішити останнє запитання яке мені не давало спокою.

– Можливо вона подумала за той момент коли ми були ще тут? Коли перев’язувала тобі руку. Бо тоді Кея не була разом з тобою. Вона залишилася тут, а тебе вилікував Дикий король. – пояснив дракон.

– Але коли я прокинулася його ніде не було.

– Тобто він, що з тобою не залишився? – здивувався Соні.

– Ні. Я обнишпорила ледве не весь замок, але так його і не знайшла.

– Ми вважали що якщо він тебе лікував, то ти з ним вже зустрічалася тому і не запитували в тебе про це, але якщо ситуація склалася саме так… – Соні на мить замислився – він мав бути десь неподалік від тебе.

– І з чого така впевненість? – насупившись запитав Грейсон – Хіба він не повинен був залишитися з Марією.

– В тому й річ що повинен! Я бачив у якому він був стані і піти далеко від неї Дикий точно не міг. Та й навряд чи вже піде. 

– Але тоді чому він пішов? – запитала не втримавшись, адже моє серце вже гупало досить швидко від передчуття.

– Можливо… – почав дракон – не знаю, це не точно, але… Маріє, ти не пам’ятаєш хоч якісь уривки те, що він міг робити?

– Ні… все що я пам’ятаю це його голос та й то, слів я не могла розібрати.

– В мене є одна здогадка, як саме він міг тебе вилікувати. Та й вона вигляда вельми сумнівно – Соні невпевнено обвів мене поглядом.

– Ти хотів сказати не можливо? – уїдливо мовив Грейсон, по ньому було видно що йому ця розмова не подобалася і дуже напружувала, але дракон на його каверзу лиш відмахнувся і продовжив.

– У нас драконів є один метод хоч і ризикований навіть для драконів, а от щодо людини…

– Смертельний, я ж правильно зрозумів – перебив Грейсон.

– Так. Адже ми використовуємо отруту. І якщо в тебе вийшло це пережити, то виходить що Дикий король тобі якось допоміг це пережити. І скоріш всього він зараз десь відпочиває, бо якщо все могло бути як я припустив, то в нього це лікування забрало занадто багато сил.

– Тобто він десь тут?! – затримавши подих очікувала на відповідь.

– Так, далеко в такому стані він би навряд чи кудись пішов.

Мені заглушав всі звуки власний пульс що відбивав шалену швидкість від нестримного бажання піти прямо зараз шукати Ноксора! Я вже не могла спокійно стояти на одному місці! Наскільки мені не терпілося його побачити! Що я пройшла повз привидів не сказавши ні слова, прямуючи прямо до виходу.

– Маріє, ти куди? – спантеличено запитав Грейсон затримавши мене.

– Я йду його шукати – рішуче мовила що Грейсон посерйознішав зрозумівши наскільки це для мене було важливо.

– Зачекай, ми тобі допоможемо – запропонував він і Соні його підтримав. 

Я вдячно кивнула їм і ми пішли на гору. Я швидко подолала цей шлях через увесь наш сховок, коридори, холи, сходи, зупинившись на початку крила замку де я мешкаю.

– І де він може бути? – звертаюся одразу до двох привидів, задумавшись куди саме мені піти, адже моє крило розходилося в три розгалуження.