Читати книгу - "Спомини"

Тут Йосиф Сліпий допускається хронологічної неточности. Ця замітка в обох газетах (“Правда” та “Известия”) з’явилася не в грудні, після візиту делегації УГКЦ до Москви, а в листопаді, після смерти митрополита Шептицького і в переддень його похорону, тобто 4 листопада 1944 p.: Смерть митрополита Шептицкого // Известия 4.ХІ.1944; Правда 4.ХІ.1944.

Білет — тут: записка.

Ймовірно, це був Павло Судоплатов (1907–1996) — один з керівників органів держбезпеки, генерал-лейтенант (з 1945). Родом з Мелітополя, з 1925 р. — на роботі в ДПУ. З 1933 р. працював у Іноземному відділі ДПУ в Москві як спеціяліст з українського націоналізму. В травні 1938 р. з наказу Сталіна особисто здійснив у Роттердамі вбивство керівника ОУН Євгена Коновальця. Під час війни керував диверсійною діяльністю в тилу німців на Кавказі та Західній Україні (зокрема, під його керівництвом діяв відомий радянський розвідник Микола Кузнецов). Після війни з наказу Берії зорганізував низку замахів, зокрема вбивство українського політичного діяча Олександра Шумського та єпископа Теодора Ромжі. З 1950 р. — начальник Бюро № 1 МДБ СРСР, що відало диверсійною роботою за кордоном. У травні 1953 р. очолив новостворений 9-й (розвідувально-диверсійний) відділ МВС СРСР, та після падіння Берії відділ був зліквідований (31.07.1953), а сам Судоплатов заарештований (серпень 1953). Щоб уникнути відповідальности, симулював психічну хворобу і до 1958 р. перебував у психлікарні. В 1958 р. засуджений на 15 років позбавлення волі, позбавлений усіх нагород та звань. Звільнений у 1968 p., повернувся в Москву, займався літературною діяльністю та понад 20 років боровся за реабілітацію, якої домігся у 1992 р. Написав кілька книг, у тому числі спогади про своє життя і працю в органах держбезпеки: Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля. Москва 1996; Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы. Москва 1997; Разные дни тайной войны и дипломатии. 1941 год. Москва 2005; Победа в тайной войне. 1941–1945 годы. Москва 2005. Про Судоплатова див.: А. П. Судоплатов. Тайная жизнь генерала Судоплатова, кн. 1–2. Москва 1998.

Мова йде, мабуть, про Василя Лебедя, відомого в підпіллі ОУН під псевдонімом “Хом’як”. Полковник Василь Лебідь-Хом’як (у радянських спецслужбах “Агент 82”, 1899–1985?) — колишній офіцер УСС, друг Євгена Коновальця, діяч ОУН-УПА та водночас агент радянських спецслужб. У 1915–1918 pp. перебував у російському полоні під Царицином, де познайомився з Євгеном Коновальцем і разом з ним воював у військах УНР. Після поразки УНР залишився в Україні і десь у 1921–1922 pp. був завербований радянськими спецслужбами. Як агент ВЧК-ОГПУ у 1933 р. під прізвищем Хом’як потрапив за кордон. За легендою, він нібито був керівником націоналістичного підпілля в Україні, на початку 30-х працював фінансистом у будівельному тресті Харкова, а потім, рятуючись від арешту, за допомогою фальшивих документів виїхав на кораблі до Бельгії. Опинившись за кордоном, він встановив контакти з Євгеном Коновальцем та іншими керівниками ОУН, з їхньою допомогою легалізувався, через рік повернувся в Україну, а в червні 1935 р. опинився у Фінляндії разом з іншим агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим, якого впровадив в оунівське середовище як свого племінника Павла Грищенка і який у 1938 р. вчинить успішний замах на Коновальця. Також переконував лідерів ОУН відмовитися від терактів у СРСР як безперспективного напрямку діяльности. Подальша його доля достеменно невідома. Вважається, що в роки війни він працював у 4-му відділенні НКВС, командував спецзагоном Окремої мотострілецької бригади спеціяльного призначення НКВС, згодом працював на дипломатичній ниві та на високих господарських постах. Помер у Києві.

Іван Крип’якевич (1886–1967) — історик школи Михайла Грушевського, виходець із священичої родини з Холмщини, народився у Львові. Дійсний член НТШ (з 1911), довголітній завідувач його історично-філософської секції, викладач у гімназіях Галичини (1909–1930), з 1939 — професор Львівського університету, автор численних наукових праць з історії України періоду козаччини та Хмельниччини, історії українського війська, соціяльно-економічної та культурної історії Галичини. Про нього див.: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / ред. Ярослав Ісаєвич. Львів 2001.

Див.: Володимир Росович. З хрестом чи з ножем // Радянська Україна 6.IV.1945 (також: Вільна Україна 8.IV.1945).

Адольф-Петро Шельонжек (Adolf Piotr Szelążek, 1865–1950) — польський римо-католицький єпископ, радник Східної конгрегації в Римі. Вчився в Плоцькій семінарії та Петербурзькій академії, після свячень у 1888 р. працював сповідником та професором канонічного права у семінарії в Плоцьку, став членом кафедральної капітули та ректором семінарії, з 1918 — єпископ Плоцький, у 1926–1944 — єпископ Луцький. У 1936 р. заснував у своїй дієцезії згромадження сестер-терезіянок. Влітку 1944 р. призначив адміністраторів для колишніх Кам’янецької та Житомирської дієцезій. У січні 1945 р. був заарештований начебто за шпигунство на користь Ватикану, утримувався в тюрмах Луцька, Ковеля та Києва. Після війни у 1946 р. завдяки втручанню Апостольської Столиці та американської дипломатії звільнений і негайно депортований до Польщі. Останні роки провів у Бежґлові біля Торуня. Помер 9 лютого 1950 р. Кандидат на беатифікацію. Після його депортації та смерти Луцька кафедра майже півстоліття була необсаджена, аж поки в 1998 р. не був призначений його наступник Маркіян Трофим’як. Про єп. Шельонжека див.: Ksiądz Biskup Adolf Piotr Szelążek. Człowiek, pasterz, założyciel. Materiały z sympozjum z okazji 50 rocznicy śmierci Założyciela Zgromadzenia Sióstr św. Teresy od Dzieciątka Jezus. Toruń 1999; Beniamina Elżbieta Karwowska, Waldemar Rozynkowski, Leszek Zygner. Biskup Adolf Piotr Szelążek (1865–1950): kapłan, biskup, wygnaniec. Podkowa Leśna 2010.

Євген Кароль (1885-?) — неодружений священик Львівської архиєпархії. Закінчив Тернопільську гімназію (1907) та духовну семінарію у Львові (1911), висвячений у 1911 p.,