Читати книгу - "Біблія"

4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!

5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!

6 А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!

7 О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!

8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!

9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,

10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!

11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?

12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?

13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн

14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,

15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;

16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.

17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.

18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.

19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.

20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,

21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;

22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.

23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?

24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;

25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.

26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!

Йов 4

1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:

2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, - чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити?

3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував;

4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили.

5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом.

6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх - упованнєм твоїм?

7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано?

8 Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав.

9 Такі від подуву Божого погибають, а від духа гнїву його зникають.

10 Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться;

11 Могутний лев гине без добичі, й щенята левицї розбігаються.

12 І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом.

13 Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить,

14 Я задрожав і затремтїв у страсї, і всї кістки в мене затрусились;

15 І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба.

16 І став хтось - не бачив я лиця його, - тільки тїнь перед очима в мене; тихий повів - і я чую голос:

17 Чи ж чоловік праведнїйший від Бога? й людина чистійша за Творця свого?

18 Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби;

19 А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають.

20 Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без слїду зникнуть.

21 А чи ж із ними, не пропадають і почестї їх? Вони вмирають, не дійшовши до мудростї.

Йов 5

1 Клич же, коли є хто, щоб на твій клик озвався. Та й до кого ти з між сьвятих обернешся?

2 О, так, безумного завзяттє вбиває, а нерозважливого погубляє досада.

3 Я бачив, як дурний закоренявся, та й зараз віщував проклін домівцї його:

4 Дїти його далекі від щастя, бити муть їх у воротях (на судї), і не буде їм оборонника.

5 Збори жнив його неситі поїдять, ба й зміж терня заберуть їх, а зажерливцї поглотять майно його.

6 Так, біда не зпід землї береться, й не на ниві родиться недоля.

7 Нї, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летїти вгору.

8 Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові,

9 Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку,

10 Дає дощі землї й води на поля;

11 Принижених у гору підіймає, а засмученим дає дознати щастя.

12 Він розбиває задуми підступних, і руки їх не доводять до кінця те, що почали.

13 Премудрих ловить він їх лукавством, і рада хитрих не вдається:

14 У день вони мов в темряві блукають, а в полуднї полапки, мов ніччю, шукають.

15 Він рятує бідного од меча уст їх і від руки потужного;

16 І так є нещасливому надїя, а неправда затулює уста свої.

17 Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання!

18 Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять.

19 В шестьох бідах тебе він порятує, та й в сьомій не доторкнесь тебе лихо.

20