Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 002
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 298 299 300 ... 334
Перейти на сторінку:
Богослужбово-календарну комісію при Видавництві Московської Патріярхії. Ще в 1933 вийшов з юрисдикції митрополита Сергія (Страгородського) і не визнав його обрання патріярхом, але в 1945 р. визнав нового патріярха Алексія І. Помер 28 жовтня 1962 р. Канонізований Архиєрейським собором РПЦ у серпні 2000 р. як новомученик та священно-ісповідник. Докладніше див.: Афанасий Сахаров. Даты и этапы моей жизни // Вестник русского студенческого христианского движения 81 (1966) 13–17; Житие святителя Афанасия Сахарова, епископа Ковровского, исповедника и песнописца (1887–1962). Москва 2000.(обратно) 583

Ймовірно має бути не “Боїми”, а “Баїми”. Баїмський табірний пункт був одним з 11 табірних підрозділів у системі Сиблагу. Про Сиблаг див. прим. 390 вище [у електронній версії — прим. 575. — Прим. верстальника].

(обратно) 584

Зрабувати (діял.) — пограбувати.

(обратно) 585

Гетьман Павло Скоропадський мав сестру Єлизавету Петрівну Скоропадську (1879–1899). Докладніших відомостей про неї розшукати не вдалося, як і про її чоловіка “Степаніва”, що перебував на засланні разом з митрополитом Йосифом Сліпим. Відомо тільки, що Єлизавета померла молодою, у 20 років, і похована в трапезній церкві Гамаліївського монастиря (с. Гамаліївка на Сумщині).

(обратно) 586

Максим Горький (справжнє ім’я: Алексей Максимович Пешков, 1868–1936) — російський письменник, прозаїк, драматург, суспільний діяч, родом з Нижнього Новгорода. Намагався створити релігію без Бога на основі колективного досвіду та трудової діяльности людини, у своїй післяреволюційній публіцистиці розвивав антирелігійні та антиклерикальні мотиви, був у тісних контактах з Леніним, Сталіним та іншими лідерами СРСР. Помер при загадкових обставинах (можливо, убитий) у Горках біля Москви. Про нього див.: В. С. Барахов. Драма М. Горького: Истоки, коллизии, метаморфозы. Москва 2004; Павел Басинский. Горький. Москва 2005.

(обратно) 587

Про сестру жінки Павла Скоропадського Олександри Петрівни Дурново (1878–1952) відомостей не знайдено. Можливо, йдеться про дальшу родину (наприклад, одну з двоюрідних сестер).

(обратно) 588

Рос.: “Так, так, правильно, громадянине начальнику”.

(обратно) 589

“Оператор” — тут: хірург.

(обратно) 590

Печора (Печорлаг) — концентраційний табір у системі ГУЛАГу, що знаходився біля м. Печора (Комі АРСР) на правому березі річки Печори. Створений у 1940 р. У цьому таборі були жахливі умови утримання, що призводило до надзвичайно високої смертности в’язнів. Приміром, у 1940–1942 pp. у Печорлазі з 50 тисяч в’язнів померло 40 тисяч, за що начальника Печорлагу Г. П. Большакова було засуджено до розстрілу. У 1950 р. Північно-Печорський табір був реорганізований. Після його злиття з Севжелдорлагом був створений Печорський виправно-трудовий табір, що проіснував до 1959 р. Чисельність в’язнів у ньому доходила до 59 тисяч. Табір спеціялізувався на будівництві залізниць, будівельно-монтажних, лісозаготівельних та вантажних роботах, видобутку гравію, каменю, піску, ґрунту, обслуговував вугільну промисловість Воркути, Печорську залізницю та пароплавство. У 1959 р. табір зліквідовано. Частина табору була передана Воркутинському виправно-трудовому табору, частина перейшла у відання Управління місць ув’язнення МВС Комі АРСР.

(обратно) 591

Секатура (з арх. пол. sekatura) — переслідування, прискіпування, докучання.

(обратно) 592

Петро Табінський (1888–1948) — православний священик, знавець старослов'янської мови і літургіки. Родом з Берестечка на Волині, закінчив семінарію в Житомирі та Петроградську духовну академію, здобув ступінь кандидата богословських наук (1913), до 1917 р. викладав у духовній семінарії в Петрограді. У 1918 р. переїхав на Україну, став працювати на ниві українізації Церкви, за що єпископ Подільський Пімен (Пегов) заборонив йому служити. Викладав в Українському державному університеті в Кам’янці-Подільському, з квітня 1920 — ректор Подільської духовної семінарії. У липні 1920 виїхав до Польщі, певний час був інтернований у таборі в м. Щипйорно. Душпастирював при соборі у Володимирі-Волинському, вів активну діяльність задля українізації Православної Церкви на Волині. На початку 1927 р. призначений ректором духовної семінарії в Кременці, але вже в квітні 1930 звільнений з посади. У жовтні 1931 р. заявив про перехід до Греко-Католицької Церкви, за що митрополит Діонісій (Валединський) оголосив йому анафему. Невдовзі переїхав у Львів, де став парохом одної з церков та викладачем Богословської академії. У 1944 р. заарештований радянською владою й ув’язнений у сибірських таборах, де став об’єктом бойкоту з боку російських православних священиків через “варшавську анафему”. Помер в ув’язненні у 1948 р. Про нього див.: В. Т. Борщевич. Митрофорний протоієрей Петро Табінський // Науковий вісник Волинського національного університету. Історичні науки 11 (2008) 91–97.

(обратно) 593

Рос.: “А здохли вони?” — “Ні”. — “О, шкода!”

(обратно) 594

Кіровський (або В’ятський — до 1934 р. м. Кіров мало назву В’ятка) виправно-трудовий табір (Кіровлаг, В’ятлаг) був величезним лісозаготівельним комплексом, одним із семи “лісових” таборів у системі ГУЛАГу, розташованим на північному сході Кіровської обл. за 350 км від м. Кірова. Більшість в’язнів становили українці. Табір утворено в 1937 р. У 1938 р. біля станції “Лесная” був побудований великий лісозавод, а поряд з ним на болотистому місці — селище Лісне як центр В’ятлагу. Період “розквіту” В’ятлагу припадає на кінець 1940-х і 1950-ті роках, коли він складався з 50 окремих табірних пунктів, які були розсіяні по території в 12000 км2 і в яких утримувалося пересічно від 16 до 25 тисяч в’язнів. В’язні працювали на лісоповалах та в деревообробці. Праця була важка, бо до середини 1950-х років тут майже не було механізації. Дерева валили пилами, стоячи по пояс у снігу чи по коліна у болоті, вантажили вручну і вивозили кіньми. Довго на таких роботах не витримували навіть фізично міцні в’язні. Докладніше див.: Виктор

1 ... 298 299 300 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"