Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

 - О, привіт, - Коля помітив мене першим. Я побоювалася прочитати на його обличчі насмішку, але воно виражало швидше цікавість. Втім, за мить я забула і про нього і про другого хлопця, адже Артем повернувся до мене. Його неймовірні смарагдові очі грайливо виблискували.

- А тобі личить, Віка, - він кивнув на куртку. - Гаразд, пацани, я до директриси. Побачимося.

Обмінявшись з ним рукостисканнями, хлопці пішли.

- Артеме, спасибі тобі за допомогу, - відчуваючи, як по-дурному червонію, промовила я.

- Не варто, - він відмахнувся. - В моїй школі такого беззаконня не буде.

"Ось так. Він просто підтримує встановлений ним же порядок. Справа зовсім не в тобі, Віка, - гірко промайнуло в голові. - Розмріялась! І, звичайно ж, він знає твоє ім'я. Ти ж постійно миготиш через безглузді олімпіади. Та й взагалі, чи так багато завучок в єдиному десятому класі? »