Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шенгенська історія. Литовський роман 📚 - Українською

Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шенгенська історія. Литовський роман" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 193
Перейти на сторінку:
«Три дев’ятки». — Перевіримо свою вдачу?

Чарки наповнилися напоєм бурштинового кольору.

Рената роздала ручки й аркуші паперу, вирвані з кишенькового нотатника. Кожен написав щось на своєму аркуші, згорнув його і кинув у каструлю.

— Ось тепер можна! — Андрюс акуратно взявся за ніжку своєї чарочки. — За удачу!

Присутні за столом «торкнулися» один одного поглядами і пригубили тягучий, міцний бальзам.

— Я перша! — заявила Інґрида і тут же витягнула з каструлі згорнутий папірець. Поклала його біля себе на стіл, не розгортаючи.

Потім уже витягли по фанту і Клаудіюс, і Вітас із Ренатою, й Андрюс, і Барбора.

У вітальні раптово стало тихо. Тільки годинник на стінці — жартівливий, подарований Ренаті друзями шість років тому на повноліття, в якому стрілки рухалися порожнім циферблатом, а цифри, немов зірвавшись зі своїх місць, «лежали» внизу купою одна на одній, — тільки цей годинник своїм цоканням не давав тиші нагоди стати абсолютною. Але й гості, хоч і затамували подих, але довго так всидіти не могли, і тому мить кімнатного затишшя була короткою, але вона встигла надати моменту хвилюючої врочистості.

Папірці зашелестіли. Хтось полегшено зітхнув. Здається, Андрюс.

— Клас! — захоплено прошепотіла Барбора.

Рената обернулася до Вітаса, який сидів поруч, і, всміхаючись, похитала грайливо головою.

— Це, — вона показала пальчиком на свій розгорнутий фант, — твоє місто! А моє — у тебе! Віддай!

Решта зі сміхотливим подивом в очах дивилися, як Рената та Вітас обмінялися фантами.

— А ви що, різні написали? — Барбора подалася вперед, намагаючись розгледіти, що ж там було написано на їхніх фантах.

— Різні, але вони поруч! — пояснила Рената. — Несуттєво! Важливо, що удача нам усміхнулася! Я навіть не вірила!

— Це ж ніяка не миттєва лотерея! — махнув рукою рудий Андрюс. — Ну й якби навіть я витягнув чужу мрію?! Мені вона не потрібна! Мені потрібна своя! Я б її повернув. В обмін на мою, певна річ!

— На нашу! — виправила його Барбора. — А вам, — вона зирк­нула на Ренату та Вітаса, — мабуть, ще зарано їхати! Рената хоче до Венеції, а він — у Рим! Ви ще не «синхронізувалися», як ми, — дівчина озирнулася на Андрюса.

Барбора взяла його фант, потім свій, підняла їх так, аби всім було видно. На обох різними почерками було написане одне і те саме слово — «Париж».

— Побачити Париж і померти! — проспівала грайливо Інґрида.

— Вмирати не обов’язково, — Барбора кинула на неї самовпевнений, трошки зарозумілий погляд. — А ось приїхати, побачити і перемогти — це так! І клімат там, до речі, набагато м’якший, ніж у вашій улюбленій Англії!

— А ми не до Англії, — миролюбно відповів за свою подругу Клаудіюс. — Ми до Лондона! А в Лондоні погода залежить від того, скільки у тебе на банківському рахунку грошей!

— Ой, гадаю, що наша гуска вже готова! — вигукнула Рената, справді вчасно згадавши про залишену в духовці страву. — Я миттю!

Вона вийшла в кухню. Відчинила дверцята духової шафи з трохи потемнілого жаростійкого скла, зазирнула всередину. Тепла, смачна, ароматна хвиля зупинила її думки. І вже не думала Рената про Барбору, котра так любить встрявати в суперечки через дрібниці. Не думала і про свої з Вітасом суперечки про мету та сенс їхньої уявної мандрівки. Та й не важливе місто, в яке хочеш потрапити! Важливо розуміти, що сама подорож — це і є життя. Та й подорож не закінчується, коли потрапляєш в місто своєї мрії та стаєш його щасливим жителем!

Рената натягнула на руки грубі кухонні рукавички, витягла з духовки деко з гусятницею, опустила його на плиту. Гуска була, без сумніву, готова! На дні духовки стояв зачинений чавунний казанок із ведераями[2].

— Варто було б твого діда до нас запросити! — запропонував Андрюс, дивлячись на апетитну запечену птицю.

— Звісно, — закивала Рената, — обов’язково!

Чарки знову наповнилися бальзамом і стало їх тепер на одну більше — для діда Йонаса.

У повітря кімнати, вже заповнене ароматом запеченої гуски, влився новий теплий кминний аромат — ведераїв. І погляди друзів одразу ж втупилися в чавунець із картопляними ковбасками, що тільки-но з’явився на столі.

Дід Йонас, зайшовши, відразу ж сів на вільне місце. Витягнув свої окуляри з кишені домашнього, мішкуватого піджака. Всадив на ніс і нахилився вперед, вирішивши ретельніше розгледіти головну страву вечері.

— У когось день народження? — він обвів друзів онуки поглядом.

— Ні, діду, — Рената усміхнулася. — Якщо б ти дивився телевізор, ти б...

— Я б став дурнем! — урвав онуку дід Йонас. — А позаяк мені вже пізно ставати дурнем, то краще вже продовжу книжки читати!

— Сьогодні опівночі Литва накриється Шенгеном! — доброзичливо виголосив Клаудіюс, втупившись дідові прямо в його збільшені лінзами в кістяній оправі очі.

— Чим?! — перепитав задумливо Йонас, кинувши погляд на стелю кімнати.

— Безмежний простір спільної Європи, — пояснив Клаудіюс. І тут же себе виправив: — Точніше безкордонний.

— А-а. А я тут сховаюся, — спокійно зронив дід Йонас. — Мене не накриє. А ви — як хочете...

— Але відзначити ж це треба! — Вітас підняв свою чарку.

Гуска виявилася набагато актуальнішою за шенгенський простір. Її ніжний смак витягував із присутніх набагато більше слів, загальнозрозумілих і позитивних. Дід Йонас за столом вирішив не затримуватися. З’їв шматок гусячого м’яса, похвалив онуку за розкішну вечерю, попрощався та пішов до себе, забувши під серветкою окуляри.

Рівно опівночі друзі випили ще по чарці — за початок нової ери.

А ще через десять хвилин у вітальню зазирнув дід Йонас, вже в теплій фланелевій піжамі синього коліру.

— Я тут окуляри забув, — сказав він. — А без них не за­синаю...

— А ви що, в окулярах спите? — реготнув рудий Андрюс, уже трохи захмелілий.

— Природно, — Йонас знайшов свою пропажу й опустив у кишеню піжами. — У мене зір слабкий. Без окулярів навіть сон добре подивитися не можу — розпливається. А в окулярах — все видно, найменші деталі! І чутно, до речі, набагато краще, коли вони на носі!

— Ну, він у тебе і дивак, — прошепотів Андрюс, коли двері за старим Йонасом зачинилися.

Рената стенула плечима.

— Старість прикрашає людину примхами, — видихнула вона легко і сама всміхнулася власним словам.

— Старість прикрашає людину примхами?! — повторила Барбора. — Ха! Цікаво! А якщо просто взяти й залишитися вродливою і в старості? Тоді і примхи ніякі не потрібні!

— Намагатися залишитися вродливою в

1 2 3 4 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шенгенська історія. Литовський роман» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шенгенська історія. Литовський роман"