Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої, Влада Калина"

***

- Мені нема чого тобі дати. Я простий водій твого чоловіка.

- Ти вже мені дав, і дав багато, - жінка мило посміхнулася. Вона присіла спираючись на спинку ліжка. - Я хочу полуниці. Ти приніс?

- Що ви вагітні тільки не хочете. Ти здається зранку хотіла оселедця.

- Так. Це притому, що я такого взагалі не їм… не їла.

- Тримай свою полуницю, - чоловік протягнув руку в якій тримав миску з ягодами. - Мені її кухарка нарвала, щоб я не торкався руками.

- Точно, я ж забула, що в тебе алергія на полуницю.

- Так, буду весь чухатися, - погладив кохану по оголеній спині.

- Бідненький…

***

Дванадцять років потому.

У триповерховому особняку, що стояв за високим парканом з каменю, збиралися щось святкувати. Приготування велися десь тиждень. Адже у багатих людей, має бути все ідеально, щоб не зганьбитися перед дорогими та важливими гостями. Тим більше, що гроші дозволяють зробити все на найвищому рівні. Покоївки, лакеї, куховарка, нянечка та інша прислуга, носилися по хаті, як шалені. А як же, завтра ж День народження Вікторії - доньки господаря цього будинку. Їй виповниться 19 років. 

Євген любив свою доньку. Звичайно, як і більшість чоловіків, він хотів сина, але дружина змогла подарувати йому лише дві дівчинки. Може, через це він часто сварився з нею. Скандали в будинку між подружжям були не рідкість. Євген думав, що за його гроші він має право принижувати людей. Бідолашні для нього були нічим, так хтось із прислуги. Чоловік навіть не дивився їм у вічі, він вважав, що це для нього приниження. Його очі повинні дивитися лише на все прекрасне, на розкіш і багатство, і навіть на красивих жінок, незважаючи на те, що він був одружений. І в суспільстві його оточували лише, як він вважав, гідні його люди.

- Олександра! - няня шукала дівчинку, заглядаючи в кожен куточок, у кожну кімнату. - Олександра! Де ж це мале нестерпне дівчисько! - Жінка була трохи товстою тіткою, в окулярах і бородавкою на щоці. Як її називала старша Віка - Фрекен Бок. Вона її не любила, бо вважала, що ідеальна жінка має бути худою, як модель.

Няня боялася потрапити на очі Євгену Вікторовичу - батькові Вікторії та Олександри. Чоловік був не дуже гарною людиною. Він хотів, щоб усе було так, як він наказав, а наказувати Євген ой як любив. Вічно він чимось незадоволений. То пил знайде, то чашку брудну, то картина криво висить, то ще щось, аби причепитися. І не тільки няня, а й усі із прислуги боялися його. Тільки Анна його дружина, могла заспокоїти чоловіка, коли він був злий. Але і їй не рідко перепадало. Часто не стримуючи свого гніву, Євген міг вдарити її. Жінка любила свого чоловіка і терпіла… А може, й не любила. Але якщо б і захотіла розлучитися, то Вікторович залишив би її ні з чим. От і доводилося миритися з нестерпним характером чоловіка. Адже він узяв її бідну та босу, ​​все це належало йому. Та ще б і дітей відсудив при розлученні, цього допустити Анна не могла. Тож, жінка чекала поки доньки підростуть. Мабуть Анна була з тих жінок, які живуть заради когось, заради дітей, а про себе і своє життя забувають або ж відкидають на другий план.

Для Вікторії, їхньої старшої дочки, було начхати на все і на всіх. Дівчина була копією свого батька. Така ж владна та жорстока. З дитинства батько купував їй все, на що тільки вона покаже пальцем в супермаркеті. А коли підросла, то її так звані істерики, Євген Вікторович вгамовував грошима, щоб не плакала. 

А ось Саша, їхня молодша - була дуже мила, з великим і добрим серцем. Вона правда любила іноді трохи повеселитися, посміятися над своєю нянею. Але це не заважало їй любити її та переживати. За свою маму дівчинка теж хвилювалася, особливо коли вони з батьком сварилися так, що весь дім чув. Олександра не могла зрозуміти, чому батько більше любив Вікторію, а її він ніби не помічав. Та й до мами останнім часом почав геть кепсько ставитися. 

Самчук Євген Вікторович був дуже заможною людиною. Мав три ресторани, дві кав'ярні, та один готель, які приносили його сім'ї чималий дохід. А ще він мав коханку на стороні, і мабуть не одну.

- Перлинка! - дівчина 12-ти років, кликала своє маленьке кошеня, вірніше кішку. - Перлинка! - Вона вирішила вийти в пошуках на заднє подвір'я. Саша була чарівною. У цій білій, але трохи забрудненій сукні, вона просто, як замурзаний Янгол із зеленими очима, красивими смарагдовими очима. Олександра любила тварин. То пташок підгодовувала на підвіконні кухні, щоб тато не бачив. То притягла у двір бродяче цуценя. Мама потім його непомітно винесла, щоб чоловік не помітив. А ще, їй подарували кошеня, але до будинку його брати батько не дозволив, мовляв у Вікторії алергія. От і гралася з ним на вулиці, на задньому дворі. Воно мешкало в будиночку садівника, а їсти йому носила кухарка тітка Зоя, з кухні. Саша хотіла скоріше вирости та стати ветеринаром.

- Ти сама як перлинка, - почула за спиною мамин голос. З красивою зачіскою, волоссям зачесаним назад, із шпилькою золотим метеликом. Це Олександра її подарувала мамі.

 - Мамо! - Дівчина побігла до неї. - Візьміть мене з собою, - вона помітила, що мама не просто так гарно одяглася. Вони з батьком кудись збиралися їхати. Чомусь батьки часто були в роз'їздах, а Саші так хотілося побути з ними. Мама завжди пропадала в готелі, яким і командувала, а татусь… А куди зникав татусь, то Саша і не знала. Мабуть теж був на роботі. 

- Мила моя, не можу. Тато їде на чергові переговори, а дітей туди не беруть, - Анна гладила свою дочку по голові. Яка ж вона була щаслива зараз. - Ти ж знаєш, що у батька спільний бізнес з хрещеним нашої Вікторії ... і в них щось там не ладиться.

- Олександра! - їхню розмову перебила няня. Вона стояла з рудим, пухнастим кошеням на руках і кликала дівчинку.

- А ось і Перлинка знайшлась. Ну все, йди. Тобі потрібно переодягтися, - Анна поцілувала дочку і пішла до автомобіля. Де стояв Євгеній Вікторович і махав їй рукою.