Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої, Влада Калина"

***

День народження!

Повітряні кульки білого кольору, валялися на підлозі біля ліжка Вікторії. Поки вона спала, Олександра надула їх і принесла так тихо, щоб не розбудити сестру. Вона ще не прокинулася. Дівчина любила поспати довше. І взагалі, Віка ніколи нікуди не поспішала. Вона була розпещеною дочкою, свого батька. Але правда дуже-дуже красивою. Темне кучеряве волосся по задницю, карі очі, як у тата. Струнка фігура, з довгими ногами. Дівчина була у модельному бізнесі. Вона потрапила туди ще коли ходила в школу, знімалася на обкладинках журналів. Її туди батько влаштував. А ще, Вікторія часто сиділа на дієті, і не любила коли Саша бігала по дому з солодощами. Це була для неї спокуса, адже вона теж любила солодке. Ще змалку за нею бігали всі хлопці, а в шкільні роки так взагалі проходу не давали. І зараз нічого не змінилося, багато хлопців пропонувало їй зустрічатися, і навіть руку та серце. Але дівчина всім відмовляла. Через це вона дуже задавалася, і вважала, що вони не гідні її краси.

***

- Доброго дня! - Перед Анною стояв, дуже красивий, високий, спортивної статури хлопець 20-ти років. Він був чисто і охайно одягнений, хоч і видно, що не з багатих. Недорогий, але красивий, темно синій костюм, правда без краватки, сидів на цьому молодику не гірше ніж на отих чоловіках, яких жінка постійно бачила на бізнес вечірках. Було таке враження, що цей хлопець народився в костюмі. Він личив його блакитним немов безхмарне небо, очам. 

Незнайомець дуже нервувався, тому, що вперше переступив поріг цього будинку. Не знав, як поводитися в таких особняках. Анна звернула увагу на букет білих троянд, в його руках. Жінка здогадалася, що молодик пройшов привітати її дочку. Адже Вікторія любила білий колір у всьому. Анна навіть не здогадувалась, що цей красень витратив усі свої збереження, до останньої копійки, аби тільки купити отакий дорогущий букет… і ще дещо.

- Ти до Вікторії? - запитала вона.

- Так! Прийшов привітати з Днем народження. - Він усміхнувся і жінка усміхнулася у відповідь.

" Боже, до чого приємна посмішка." - Анна подумки позаздрила своїй старшій дочці, адже до жінки, в її віці, такі парубки не сваталися.

- Проходь! Я зараз її покличу…

***

Олександра, як завжди грала зі своїм кошеням, на задньому дворі. Її Перлинка залізла на дерево, і дівчина полізла за нею. Вона почула чиїсь крики, що переходили в божевільний сміх. Майже істеричний сміх. Це сміялася її сестра Вікторія.

Що там могло статися, щоб довести її до такого стану?

- Ти що, серйозно думав, що в нас з тобою може щось бути?! - дівчина показувала пальцем на якогось незнайомого для Саши хлопця. Вона жодного разу його не бачила ні в їх будинку, ні біля нього. - Ти ж бідний! Голий та босий! Ти всього на всього охоронець на якійсь бісовій заправці. У тебе за душею немає нічого! Та й мабуть вже й не буде! Ти навіть не можеш мене зводити до ресторану. Навіть і не мрій, що я буду ходити по якихось забігайлівках типу Чебуречної… та й на неї в тебе навряд гроші є! - Вона зачинила двері перед його носом. Взяла букет, що лежав на столі і малесеньку коробочку в якій була обручка. - Олег! - визирнула з-за дверей. - Мицкевич! - крикнула йому вслід. Хлопець обернувся. В його очах виступили сльози, і щоб ніхто не побачив, він непомітно їх пальцем витер. - Забери! - кинула букетом та коробочкою з якої випала обручка, йому в обличчя. Олег тільки встиг прикрити рукою голову. - Ти що вирішив мене зганьбити в мій День народження?! Як тільки наглості вистачило пропонувати мені вийти за тебе? Оцю обручку я навіть своєму пуделю на хвіст не надіну! Дешева підробка якась! І не потрібно обдурювати і переконувати мене в тому, що вона дорога… От придурок!... Та тобі не я потрібна, а мої гроші. Точніше гроші мого тата. Забирайся! - дівчина знову зачинила двері і пішла. Вона прогнала хлопця через задні двері, щоб люди, які будуть йти до неї в гості, раптом його не побачили. Вікторія вважала, що це для неї ганьба. Олег товаришував із Миколою, із іх компанії. Вони пересікалася декілька разів на вечірках. Але щоб щось серйозне то… про таке Віка навіть і думати не хотіла. Їй потрібен був якийсь мільйонер, щоб всі подруги заздрили. 

- Ай! - Саша крикнула. Почала падати з дерева. Вона задивилася з висоти, як сестра лається, і не побачила куди ступає, не влучила ногою на гілку. Хлопець, якого Вікторія прогнала, у цей час проходив повз це дерево, і впіймав дівчинку. Олександра в мить опинилась у сильних руках незнайомого красеня. Вона глянула в очі своєму рятівнику і зрозуміла, що все... закохалася. Щось прокинулось у маленькому сердечку. Щось незрозуміле. Це були нові почуття для неї, але такі приємні. Відразу захотілося злетіти та знову впасти йому в руки. Ось і прийшло перше кохання. Але вродливий незнайомець, тільки сумно посміхнувся і поставив її на землю.

- Літаєш? - запитав він. Підняв голову, дивлячись на верхівку дерева. Дівчина теж глянула нагору. Вона вдавала вигляд, що дивиться на кішку, а сама тихенько не зводила очей з його сильної шиї, плечей, та всієї фігури. Вона помітила, що на одній із його рук немає мізиного пальця.

- Це Перлинка, - розгубилася дівчинка, почервоніла від сорому. Дивилася на нього не моргаючи. Як вона шкодувала, що їй лише 12 років, що вона не доросла. І взагалі, вперше Олександра позаздрила сестрі. Якби вона була на місці Вікторії, то нізащо б в житті не прогнала його. Їй навіть стало шкода хлопця. 

- Ех ти Перлинка. - Він торкнувся її рожевої щоки і пішов… не озираючись. Олександрі нічого не залишалося робити, як дивитися йому вслід. В неї було таке відчуття, що вона для нього порожнє місце. Вона ніколи не стане такою красунею як сестра, щоб от такі хлопці кохали її. Та й… коли нарешті виросте, то навряд-чи зустрінеться ще раз з цим Олегом.

Коли хлопець зник за кущами троянд, які росли майже біля паркану, Саша повернула голову в сторону маєтку. Потім помалу почала йти нагнувши голову. Вона навіть забула про своє кошеня, тому що голова була зайнята думками про Олега.