Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої, Влада Калина"

Підходячи до задніх дверей, Олександра помітила розкриту червону коробочку, яка валялась нікому не потрібна, на газоні, а поруч обручку. Озирнувшись навколо, щоб ніхто не помітив, вона швиденько підняла ту обручку і затисла в кулаку. Відразу серце почало стукати сильніше від хвилювання. Такі щасливі емоції переповнювали Сашу від того, що обручка в її руці. Неначе той Олег став її нареченим. 

Дівчина щасливо посміхнулася. Ну, а що… Мріяти ніхто не забороняв! Мріяти про нього.

***

Жінка вся в хвилюваннях за сина, ходила по квартирі, дивлячись, як він збирає речі, кидає одяг у сумку. 

- Олеге, я тебе прошу. Одумайся! - вона плакала. Підійшла, взяла його за руку. - Що ти робиш?! Навіщо ти покинув університет і кудись збираєшся? - Вона не могла зрозуміти, що відбувається. - Що сталося?

- Що сталося?! - хлопець кинув погляд на матір, сповнений злості і сліз. - Сталося те, що ми бідні... ні, жебраки. І я нікому не потрібен, як і ти! В нас не достатньо грошей щоб бути людьми!

- Та що ти таке кажеш? Кому не потрібен?... Мені потрібен, - вона все плакала і плакала.

- Та до чого тут ти! - Взяв дешевий мобільний телефон, і одягнув куртку.

- Не відпущу! - Стала перед ним і прикрила собою двері.

- Мамо, не треба, - відвів її вбік. - Я все одно піду. А за універ, ти не хвилюйся, нам все одно немає чим за нього платити. Мене з заправки вигнали, тож… Там бензин вкрали, а на мене сперли. І взагалі… в мене немає бажання жити, не те що…

- Жити?! Ти ж не збираєшся щось собі заподіяти?! Синку! Боже! Та чорт з нею з тією заправкою, знайдеш собі іншу роботу.

- Іншу! Не сміши! Чесним трудом я стільки не зароблю. Все! Досить тут істерити!... Я все вирішив. Мені потрібно піти.

- Я знайду гроші за університет. Може залишишся? - карі очі матері були червоними від сліз, а руки взагалі тремтіли.

- Ні! Досить! Ти ще ті кредити не виплатила.

- Не дурій! Більше в мене нікого, крім тебе. Як же так синку?

- Звичайно, більше нікого. Якби ти вийшла заміж, а не… А не нагуляла мене. Я навіть не знаю, хто мій батько, - Олег взявся за дверну ручку, і повернувся. - Прощавай, мамо. Ще побачимось. - Зачинив за собою двері.

Анастасія ще довго плакала, вдивлялася в замкнені двері. Ну, не може вона зрозуміти свого сина. І що він мав на увазі " Чесним трудом я стільки не зароблю"?! Він, що вирішив стати бандитом?