Читати книгу - "Морок, у якому тону, Ксандер Демір"

Дар’я

Ближче до вечора навчання нарешті закінчилось і я була вже вільна. На щастя, заторів було менше, ніж вранці, тому я спокійно і вчасно забрала Сашка з дитячого садка і зі спокійною душею зустрілась з Яною на каву. За цей час в нас з’явилась маленька традиція: коли Саша тільки народився, я щовечора виходила прогулюватись біля будинку з візочком, тому одного разу Яна запропонувала так постійно прогулюватись і розповідати нові плітки, беручи по стаканчику кави в найближчій кав’ярні. Згодом, у неї самої народилась Айлін і ми продовжили традицію знову. А зараз просто виходимо прогулятись з нашими дітьми, щоб і вони погрались на майданчику разом, і ми поговорили по душах.

-Ти сьогодні якась не така.. Щось сталось? Тебе ніби поміняли. – спитала подруга, остуджуючи свій гарячий напій.

-Я зустріла сьогодні його.. – я видихнула і набралась сміливості, щоб розповісти сьогодні пригоди.

-Кого його? – вона перевила погляд на мене і через секунду завмерла. – Зачекай, його? Як він тут опинився?

-Я і сама не розумію, але.. – надпила кави і продовжила. –Але я гадаю, що мої почуття не змінились, а лише приглушились на час.

-Так, подруго, не розкисай! Він кинув тебе без пояснення, просто запискою! А зараз, коли минуло скільки років і знайшла не поганого, як я думаю, хлопця, він знову з’явився у твоєму житті? – Яна повернулась до мене і зробила голос тихіше. –Він за Сашку, хоч згадав?

-Ні.. – у відповідь, білявка лише закотила очі.

-Це не той Давид, якого я знала.

-Він сказав, що сумує за мною. – я подивилась на подругу, шукаючи відповідь на свої дивні питання, але на жаль, відповіді не знає ніхто.

-Даш, я справді люблю тебе і люблю того войовничого малого, - перевила погляд на Сашу, що катав на каруселі Айлін. –Але мені здається, ти маєш серйозно поговорити з Давидом і вирішити усі питання, розставити усі крапки над вашими «і». До того ж ти так і не знаєш справжньої причини, чому він тебе кинув, хоча перед цим зробив пропозицію.

-Я думала над цим, але що якщо він дізнається про Сашу, і захоче забрати його в мене?

Я справді боялась цього. Неймовірно боялась всі ці роки. Я не зможу прожити без сина і не хочу втратити його просто через те, що його батько може так вчинити. Що якщо він вчинить так, як його батько вчинив з ним?

-Не думаю, що Йилмаз здатен на це. Він не Рустам, і ніколи не був ним. Але, якщо він справді не знає про сина, можливо забув, чи я не знаю.. – Яна тяжко видихнула. –Ти маєш йому розповісти про нього.

-З четверга Давид буде постійно знаходитись у «Sevge». – саме так я назвала ресторан. Не знаю, чому, але мені захотілось назвати його турецькою, хоча б через те, що я вважаю, що власник його Давид. Це сімейний невеличкий ресторанчик і назва саме підходить під його стиль, тому «Sevge» – в перекладі, це любов, але любов не між закоханими, а любов до друзів та родини.

-В сенсі? Що він там забув? – подруга посміхнулась.

-Ну, він як мінімум має на це право, адже це його ресторан.

-Це твій ресторан! – перебила. –Він відмовився від нього, як наяву, так і в документах! Я твій юрист, скільки це можна повторювати?

-Він має невелику кількість акцій, тому має право. До того ж він знайшов спонсорів, і хоче розширити мережу.

-Мені здається, я знаю одного такого спонсора.. – її очі на мить блиснули, але вона всіляко намагалась це приховати.

-Ти про що?

-Якщо моя здогадка підтвердиться, я розповім тобі. А зараз ходімо, вже час.

Ми забрали дітей з майданчика та попрощались на нашому місці. Йилдизи жили неподалік він моєї нової квартири, можна сказати ми були сусідами по під’їздах. Тому, прощались ми зазвичай на «золотій середині», як ми жартували.

Як тільки ми повернулись додому, Сашка втік грати в свій планшет. Здається, цей малий знає вже все про техніку і навіть я, можу йому позаздрити. У своєму віці, він вміє налаштувати телевізор, планшет, а іноді і мій ноутбук. Хоча, йому всього п’ять. Думаю, з нього вийте гарний спеціаліст в цій сфері.

Я ж сіла в залі перед телевізором, та включила якийсь зі старих фільмів, який я любила дивитись в дитинстві. Але, якби я не могла розслабитись, мене все одно не покидали слова Яни. Хто може бути цим спонсором? Або одним із них? І чому Яна знає, а я, як власниця, ні? Можливо варто написати Давиду та дізнатись, щоб бути в курсі раніше, ніж він поставить перед фактом мене?

-Мам! – в кімнату різко забіг хлопець та сів біля мене.

-Щось сталось? Ти чому такий наляканий ніби? – я відклала пульт та сіла ближче до сина.

-Ти чому не сказала, що Сергій хотів сьогодні зустрітись зі мною? – він глянув на мене з засудженням. Точно! Мені ж телефонував він сьогодні.

-Саш, пробач, але я справді забула написати тобі за це. На роботі сьогодні завал і той випадок вранці мене взагалі вбив. Схочеш, ми завтра зустрінемось усі ввечері? – я усміхнулась, признаючи свою помилку. Я ж справді не хотіла.

-Добре, вибачаю. Я і сам не хотів сьогодні зустрічатись з ним. Після мого програшу на минулих змаганнях, він образився на мене.

-Важливо не результат поєдинку, програв ти, чи виграв. Важливо, що ти засвоїв цей урок. – я обійняла сина. –Ти все одно молодець! А Сергій твій тренер, тому і злиться. Ти ж знаєш, він ставить високі надії на тебе.

-Але іноді я не хочу цим займатись.

-Якщо ти точно все обдумаєш і вирішиш, ніхто тебе не буде заставляти.

-Навіть Сергій? – Саша перевів погляд на мене, засмучений погляд. Він поважав Сергія, адже він з нами з початку усіх моїх проблем. Він допомагав з вихованням сина, і як тільки вік дозволив, взяв його до себе на секцію боксу. Хоч, іноді Саша не горів бажанням займатись саме цим видом спорту. З того, що він любить - це піаніно, просто легкий фітнес і іноді танці, але то так, просто з Мією дуріти. До боксу його душа не лежала, тільки в одиночні випадки таке було, дуже рідко. Тому ходив він туди тільки через Сергія, хоч їхні взаємовідносини не завжди були гарними. Тільки останнім часом пішло примирення. Можливо він просто ревнує мене до нього. Адже, Сергія з перших днів проявляв до мене цікавість, але моїх натяків «ні, ми точно не будемо разом», на жаль, він так і не розуміє. Або можливо, удає, що не розуміє. Це мені й не подобається.