Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

— Очуміти на! — присвиснув один, заздалегідь роздягаючи Сашку поглядом і потираючи долоні від передчуття. — Звідки таке курча, братва?

— З лісу… — сплюнув я під ноги. — Граблі при собі, слину підібрав. Не для тебе матуся квіточку ростила. До Сидора веду.

— Та гаразд… — злегка зів'яв бандит, як і раніше, не відриваючи очей від дівчини. — Убуде від неї, якщо ми трохи потискаємо?

— Від неї, ні… — погоджуюсь. — А ось від тебе… якщо Сидор дізнається, що його цукерку вже хтось обслинив… не впевнений.

— Це так, — зітхає другий, відступаючи вбік і відкриваючи прохід. — Засохни, Бак. Пахан у цьому плані різкий. Пам'ятаєш, Тоска з рукою в гіпсі ходив? Так це він секретарку Сидора по дупі плеснув.

Бак ще раз пройшовся масляним поглядом по фігурі Сашки і неохоче відсунувся.

— Нічого… я тебе запам'ятав, солоденька. Зачекаю, поки пахан натішиться... а потім і ми з тобою в тата-маму пограємося... Обіцяю.

— Чергу займай, — я навмисне безцеремонно зачепив бандита плечем. — А якщо не терпиться, місто велике. Сходи та пошукай собі іграшку. Їх там ще багато залишилося... Усім вистачить. І, що характерно, кожного року нові підростають.

— А що, хлопці? — порада припала до смаку. — Може, реально, на полювання сходимо? Як змінимося?

— Ти, Бак, зі своїм гарбузом хоч іноді дружиш? — усміхнувся у відповідь третій бандит. З невеликим шрамом над лівою бровою. — Повний підвал курочок. Тільки сьогодні поза десяток привели. Скільки тобі ще треба?

— Ги… — усміхнувся той. — Реально з голови вилетіло. Як цю лялечку побачив, так ні про що інше навіть думати не можу.

— Угу, — заіржав четвертий. — Ага, а раніше ти про щось думав? Окрім бухла та дівок… Нічого. Вже не довго… Ще годинку відстоїмо, а потім сходимо в тир... Оцінимо свіжину...

Поки охоронці розмовляли, я відчинив двері, пропустив уперед дівчину, і ми увійшли до школи.

Вгадав. Весь просторий вестибюль був перегороджений високою і масивною барикадою, поверх ще й укритої важкими, спортивними матами. Ведучи вогонь з такого укриття, можна було легко зупинити нападників, що навіть багаторазово перевищують чисельністю. Атака з використанням звичайної зброї захлинулася б точно, і навіть використовуючи бластер, довелося б повозитися. У будь-якому разі довелося б затриматися. А це зайвий час, щоби підготуватися іншим. Наприклад, виставити перед собою стінку із заручниць. Або, за звичаєм терористів, погрожуючи вбивати дівчат по одній, вимагати припинити бойові дії, а то й зовсім скласти зброю.

Це мене не влаштовувало. Тим паче, що переді мною не стояло завдання повної зачистки Злиднів, а лише ліквідація Сидора.

Ага. Мріяти не шкідливо.

«Данж «Школа». Увага! Ви заходите на ворожу територію, підконтрольну фракції Злидні! Агресивність мобів підвищена! Увага! Ви вперше вступаєте до локації «Школа». Коефіцієнт досвіду 1,5. Нагороду подвоєно. Умови отримання – проходження данжу з одного разу. Нагадуємо, вами ще не закрито завдання «Колекціонер»! Зберіть колекцію жетонів фракції «Злидні». Мідних – (6/20), срібних – (4/10) та золотих (0/1). Нагорода: 1000 очок досвіду. +1 до основної характеристики (рандомно). Предмет екіпірування за класом не нижче «рідкісний». Увага! Додаткова умова: Заручниці мають вижити. 0/12».

Ось так, тримай. Щоби не філонив і не вигадував, що зайшов сюди випадково. Чисто запитати: «Як пройти у бібліотеку?» Система вирішила не розмінюватися на дрібниці і сказала своє вагоме слово. Ще й про незавершене завдання нагадала. Мовляв, саме час… Трясця. А у мене був варіант, як обійтися малою кров'ю. Знав би заздалегідь, не змушував би Сашку голяка дефілювати. Хоча… З огляду на додаткову умову, я все роблю правильно.

— Стояти! — тільки-но повертаю до сходів, що ведуть на другий поверх, від барикади в наш бік прямує боєць з автоматом на грудях. «Костиль. Фракція «Злидні» Рівень 5». — Куди прете? Дівчину в тир… — підходить ближче і підозріло придивляється. — Хто такі? Я вас не знаю?

— І що? — роблю морду цеглою. — Я тебе теж не знаю. І живу якось із цим. А дівку велено Сидору доставити. Не віриш, пішли з нами. Але затримувати не раджу. Ми й так уже на годину запізнюємося. Пахан з ранку свіжої дівчатинки захотів, а піди, спробуй знайди відповідну. Бачив, що решта приводила. А пахан наш — гурман... Коротше, майже до Першотравневої дибати довелося, поки цю кицьку зачепили.

— Так, — оцінив Костиль. — Дівчинка вищий гатунок. За такий підгін пахан точняк щось з панського столу підкине. Може, Лєнку, секретутку свою на суботник віддасть? Коротше… Я з вами, пацани. Базлати не буду. Стою, мовчу. Але, типу, при ділах. Ок?

— Ок… Тільки йди уперед. Щоб більше ніхто нас не гальмував.