Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

Молода княгиня Волконська приїхала з роботою в гаптованій золотом оксамитовій торбинці. Її гарненька, з ледь помітними чорненькими вусиками верхня губка була коротка по зубах, але тим миліше вона відкривалася і тим ще миліше витягалася іноді й опускалася на нижню. Як це завжди буває у цілком привабливих жінок, вада її — короткість губи і напіввідкритий рот — здавалася її особливою, власне її красою. Всім було весело дивитися на цю, сповнену здоров'я і життя, гарненьку майбутню матір, що так легко переносила свій стан. Старикам і нудьгуючим, похмурим молодим людям по якомусь часі перебування й розмови з нею здавалося, що й самі вони стають схожими на неї. Хто розмовляв з нею й бачив при кожному слові її світлу усмішечку та блискучі білі зуби, які видно було безперестанно, той думав, що він сьогодні особливо любий. І це думав кожен.

Маленька княгиня перевальцем, дрібненькими швидкими кроками обійшла стіл з робочою сумочкою на руці і, весело оправляючи сукню, сіла на диван, біля срібного самовара, неначе все, що вона робила, було partie de plaisir[37] для неї і для всіх навколо неї.

— J'ai apporté mon ouvrage[38], — сказала вона, розгортаючи свій ридикюль і звертаючись до всіх разом.

— Дивіться, Annette, ne me jouez pas un mauvais tour, — вернулась вона до господині, — Vous m'avez écrit, que c'était une toute petite soirée; voyez comme je suis attifée[39].

І вона розвела руками, щоб показати своє, в мереживах, сіреньке елегантне плаття, трохи нижче грудей оперезане широкою стрічкою.

— Soyez tranquille, Lise, vous serez toujours la plus Jolie,[40] — відповіла Анна Павлівна.

— Vous savez, mon mari m'abandonne, — продовжувала вона тим самим тоном, звертаючись до генерала, — il va se faire tuer. Dites moi, pourquoi cette vilaine guerre[41], — сказала вона до князя Василя і, не дожидаючись відповіді, звернулася до дочки князя Василя, до вродливої Елен.

— Quelle délicieuse personne, que cette petite princesse![42] — сказав князь Василь тихо до Анни Павлівни.

Незабаром після маленької княгині увійшов масивний, товстий молодик з обстриженою головою, в окулярах, у світлих штанах за тодішньою модою, з високим жабо і в коричневому фраку. Цей товстий молодик був незаконний син знаменитого катерининського вельможі, графа Безухова, який помирав тепер у Москві. Він ніде ще не служив, щойно приїхав з-за кордону, де він виховувався, і вперше був у вищому світі. Анна Павлівна привітала його поклоном, що призначався для найнижчих людей за ієрархією її салону. Проте, незважаючи на це нижче своїм сортом вітання, на обличчі в Анни Павлівни, коли вона побачила в дверях П'єра, виявився неспокій і страх, подібний до того, який виявляється, коли бачиш що-небудь занадто велике й невідповідне до місця. Хоча, справді, П'єр був трохи більший за інших чоловіків у кімнаті, але цей страх міг стосуватися лише того розумного й разом боязкого, спостережливого і природного погляду, що відрізняв його від усіх у цій вітальні.

— C'est bien aimable à vous, monsieur Pierre, d'être venu voir, une pauvre malade [43], — сказала до нього Анна Павлівна, злякано переглядаючись із тіточкою, до якої вона підводила його. П'єр пробурмотів щось незрозуміле, не перестаючи розшукувати щось очима. Він радісно, весело усміхнувся, вклоняючись маленькій княгині, як близькій знайомій, і підійшов до тіточки. Анна Павлівна боялась недарма, бо П'єр, не дослухавши тіточчиної мови про здоров'я її величності, відійшов від неї. Анна Павлівна злякано зупинила його словами:

— Ви не знаєте абата Моріо? Він дуже інтересна людина… — сказала вона.

— Так, я чув про його план вічного миру, і це дуже цікаво, але навряд чи можливо…

— Ви думаєте?.. — сказала Анна Павлівна, щоб сказати що-небудь і знову повернутися до своїх занять господині дому, але П'єр вчинив протилежну нечемність. Раніше він, не дослухавши слів співрозмовниці, пішов; тепер він зупинив своїми словами співрозмовницю, якій треба було від нього йти. Він, нагнувши голову й розставивши великі ноги, почав доводити Анні Павлівні, чому він гадав, що план абата був химерою.

— Ми згодом поговоримо, — сказала Анна Павлівна, усміхаючись.

І позбувшись молодика, який не вміє жити, вона повернулася до своїх занять господині дому і далі прислухалася і приглядалася, готова дати допомогу на той пункт, де слабшала розмова. Як господар прядильні, посадивши робітників по місцях, походжає по підприємству, помічаючи нерухомість чи незвичний, скрипучий, занадто голосний звук веретена, квапливо йде, стримує або пускає його в належний хід, — так і Анна Павлівна, походжаючи по своїй вітальні, підходила до замовклого чи до занадто гомінливого гуртка і одним словом або переміщенням знову заводила рівномірну, пристойну розмовну машину. Але серед цих турбот весь час видно було в ній особливий страх за П'єра. Вона заклопотано поглядала на нього тоді, як він підійшов послухати, що говорилося коло Мортемара, і відійшов до другого гуртка, де говорив абат. Для П'єра, вихованого за кордоном, цей вечір Анни Павлівни був першим, який він бачив у Росії. Він знав, що тут зібрано всю інтелігенцію Петербурга, і в нього, як у дитини в крамниці іграшок, розбігалися очі. Він усе боявся пропустити розумні розмови, які він може почути. Спостерігаючи впевнені й витончені вирази облич зібраних тут людей, він усе чекав чогось особливо розумного. Нарешті, він підійшов до Моріо. Розмова здалася йому цікавою, і він зупинився, чекаючи нагоди висловити свої думки, як це люблять молоді люди.

III

Вечір Анни Павлівни було пущено. Веретена з різних боків рівномірно і не змовкаючи фурчали. Крім ma tante, біля якої сиділа лише одна літня дама зі сплаканим, худим обличчям, трохи чужа у цьому блискучому товаристві, товариство розбилося на три гуртки. В одному, здебільшого чоловічому, центром був абат; у другому, молодому — красуня-княжна Елен, дочка князя Василя, і гарненька рум'яна, занадто повна як на свою молодість, маленька княгиня Волконська. У третьому — Мортемар і Анна Павлівна.

Віконт був миловидий, з м'якими рисами і прийомами, молодик, який, видно, вважав себе знаменитістю, але, бувши добре вихованим, скромно дозволяв користатися собою тому товариству, в якому він перебував. Анна Павлівна, очевидно, вгощала ним