Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Серед лозин найглибше враження на нього справляє аж ніяк не лозина міс Остгюйзен. Найстрахітливіша лозина в містера Латеґана, вчителя столярної справи. Лозина містера Латеґана не довга й не пружна, на відміну від лозин, яким віддає перевагу більшість учителів. Натомість вона коротка й груба — справжній оцупок. Це радше палиця або довбня, але не лозина. Ходять чутки, що містер Латеґан шмагає нею тільки старших хлопців, для молодших її було б забагато. Кажуть також, що своєю лозиною містер Латеґан навіть хлопців у випускному класі змушував ридати, благати пощади, обсцикатися і вкривати себе ганьбою.

Містер Латеґан — невисокий чоловік із коротко підстриженим волоссям, що стоїть сторч, і вусами. На одній руці в нього немає великого пальця, цурпалок прикривав охайний червоний рубець. Містер Латеґан навряд чи й говорив коли-небудь. Він завжди роздратований і витає думками десь далеко, немов учити хлопців столярувати — завдання, яке принижує його й яке він виконує неохоче. Протягом більшої частини уроку він стоїть коло вікна й дивиться на подвір’я, поки хлопці несміливо вимірюють, пиляють і стругають. Інколи він тримає в руці свою оцупкувату лозину й недбало поплескує нею по холоші під час роздумів. Обходячи клас і перевіряючи роботу, він зневажливо показує, що негаразд, а потім, стенувши плечима, йде далі.

Хлопцям дозволено жартувати з учителями про їхні лозини. Фактично це єдина сфера, в якій можна трохи покпити з учителів. «Сер, нехай вона заспіває!» — просять хлопці, і містер Ґоувс блискавично ворушить зап’ястком, а його довга лозина (найдовша в школі, дарма що містер Ґоувс викладає лише в п’ятому класі) зі свистом розтинає повітря.

Із містером Латеґаном не жартує ніхто. Містера Латеґана бояться, бояться того, що він може заподіяти своєю лозиною хлопцям, що вже майже чоловіки.

Коли на Різдво батько і батькові брати збираються разом на фермі, в розмовах вони завжди згадують свої шкільні роки. Розповідають про своїх учителів та їхні лозини; пригадують холодні зимові ранки, коли лозина лишала сині рубці на їхніх сідницях, і біль зберігався кілька днів у пам’яті плоті. В їхніх словах можна відчути нотки ностальгії й солодкого страху. Хлопчик пожадливо слухає, але намагається стати якомога непомітнішим. Він не хоче, щоб вони звернулися до нього під час якоїсь паузи в розмові й запитали про місце тростини в його власному житті. Його ніколи не били, і він глибоко соромиться цього. Він не може говорити про лозини з такою невимушеністю і знанням справи, як ті чоловіки.

Хлопчикові здається, ніби він уражений. Він має відчуття, ніби щось усякчас повільно розривається в ньому: якась стіна, мембрана. Він намагався тримати себе якомога міцніше, щоб не дати тому розриву поширитись. Тримати його в певних межах, та аж ніяк не покласти йому край: ніщо його не зупинить.

Раз на тиждень хлопчик разом зі своїм класом перетинає шкільну територію і йде до гімнастичного залу для ФК, фізкультури. В роздягальні всі надягають білі майки та шорти. Потім під проводом містера Бернарда, теж убраного в біле, півгодини стрибають через гімнастичного коня, або кидають м’яча, або стрибають і плещуть у долоні над головою.

Діти виконують усі ці вправи босоніж. Ще за кілька днів наперед хлопчик боїться оголити свої ноги для ФК, ноги, завжди прикриті взуттям. Та коли черевиків і шкарпеток уже немає, раптом усе стає легким. Йому просто треба позбутися свого сорому, роздягтися поквапно і швидко, і тоді його ноги стають точнісінько такими, як і ноги будь-якого іншого хлопця. А втім, десь поблизу сором крутиться й далі, чекає, щоб повернутися до нього, але цей сором приватний, і решта хлопців ніколи не повинні дізнатися про нього.

Його ноги м’які та білі, а загалом схожі на будь-які інші ноги, навіть на ноги тих хлопців, які не мають взуття й ходять до школи босоніж. Хлопчика не тішить ФК і роздягання для ФК, але він каже собі, що може перетерпіти це, як терпить інші речі.

Потім одного дня змінили звичний розпорядок. Їх вивели з гімнастичної зали на тенісні корти вчитися грати в теніс. Корти містяться трохи поодаль, тож по дорозі хлопчикові доводиться обережно ступати, вибираючи місце поміж камінчиків. Під літнім сонцем асфальт самого корту такий гарячий, що доводиться стрибати з однієї ноги на другу, щоб не попектися. Яка полегкість — повернутися до роздягальні і знову взути черевики, але пополудні він уже насилу може ступати, а коли мати вдома скинула йому черевики, то побачила, що його підошви вкриті пухирями і кривавлять.

Хлопчик три дні пробув удома й одужував. На четвертий день він повернувся до школи із запискою від матері, запискою, про обурені слова якої він знав і схвалював їх. Наче поранений воїн, що знову повертається до лав, він прокульгав між партами до свого місця.

— Чому ти не ходив до школи? — пошепки запитують однокласники.

— Я не міг ходити, я мав пухирі на ногах від тенісу, — шепоче він у відповідь.

Хлопчик сподівається подиву та симпатії, а чує натомість сміх. Навіть ті однокласники, що ходять у взутті, не сприймають поважно його розповіді. Якимсь чином шкіра на їхніх підошвах теж загрубіла, на ній не буває пухирів. Тільки в нього м’які підошви, а м’які підошви, як виявляється, не становлять претензії на відмінність. Зненацька він опиняється ізольованим — він, а позаду — і мати.

3

Хлопчик ніколи не з’ясував місця свого батька в родині. Насправді для нього аж ніяк не було очевидним, за яким правом батько взагалі в ній присутній. Він готовий визнати, що в нормальній родині батько стоїть на чолі: дім належить йому, дружина і діти живуть під його владою. Але в їхньому випадку, а також у випадку двох материних сестер, якраз мати і діти становлять осередок, натомість чоловік — не більше, ніж додаток, який сприяє економіці родини, як міг би сприяти й квартирант, платячи комірне.

Хлопчик, скільки пам’ятає себе, мав відчуття, ніби володар дому він, а мати — лише його сумнівна покровителька і стривожена захисниця; сумнівна й стривожена, бо, як він знає, дитина не повинна верховодити в домі. Якщо хто й ревнує його, то не батько, а молодший брат. Адже мати опікується ще й братом, — опікується, а крім того, оскільки той брат розумний, але не такий розумний, як він, не такий сміливий і не схильний до пригод, ще й