Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"

Ява IX

Герасим і Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане... Треба його як-небудь виря­дить.

Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, ко­го виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздравляю з пріобрєтєнієм земельки, дай Бог єщо столько прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив; і містеч­ко у леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки... Хе-хе-хе!

Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.

Копач. Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор і доб­ре зроблений — тілько б ще треба по одній дошці дать, а то ско­тина буде закладать під лату голову, то по­зриває. Опит... Хе-хе-хе! Тілько гляну, зараз бачу.

Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Ску­повуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, ку­пуйте у Смоквинова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаєте? Вони при­викли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви — галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин. Чобіт — п’ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку, прику­повуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.

Копач. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір’ї — худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і са­ло наростає — так і ви... Опит — велікоє діло!

Герасим. Спасибі! То це ви мене з свинею рів­­няєте?

Копач. Не в тім річ! Ви не обіжайтесь — це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолу­дьом... На все свій час, своє врем’я. Не можна ж зразу, в тім і прімєр. Практіка, опитность — велікоє дєло. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаєте? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилі в зуби і наскрізь її бачите — опит! Від того у вас лошата он які. Ви не купите чорт батька зна чого! А воно і виходить, що скрізь іде на користь. А то повидумували: ячмінь — голак, а він родить не так; озимий — ріпак, а сівач — дурак; пшениця — кримка, а в шта­нях дірка; жито шампан­ське — баловство панське... Хе-хе-хе!

Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тілько речі ваші — не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земель­ка, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю — межа з межею!

Копач. Потрошку, потрошку — пам’ятайте мій прімєр. От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі... Нема краще, як м’ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то по­зичили б на хазяйство?

Копач. І це діло таке, що одразу не можна, — ще не наско­чив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет... Ні, не буду говорить — я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важ­не; примєти такі, що не можна сумніваться, — вєрьте!

Герасим. Ет! Ви тілько хвалитесь... Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов! А дерево окам’яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стîїть подивиться: пудів п’ять важить, всі листочки, всі віти — так як напечатано! А ступку мідну, чер­воної міді, тілько товкач перебитий... А сковороду — отака сково­рода... Запорозька, видко, ковбаси піджарювали... Предмети інтерес­ні для науки; я їх одіслав одному професорові... забув, як фамілія... він кургани розкопує...

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!... Ви грошей давайте!

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться... Вся­кому своє — вірте, що провідєніє недурно указало мені цей путь — будуть і гроші. Отоді зашумить Банавентура-копач!

Герасим. Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав в Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.

Копач. О, я їм скажу... Та все одно ви не зрозумієте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть.

Копач. Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!... Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!.. А що?

Герасим. Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.

Копач. В тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який хо­дить?

Герасим. Та хто його знає.

Копач. То-то бо й є! А я мовчу і таки свого доб’юсь... а тоді і будете руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Никодимович, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав францу­зького язика не хуже мене, для того є самоучитель Марго й другі книги.

Герасим. Що там наука?