Читати книгу - "Резигнація пана Кораби, Керницький Іван"

Ви хвилюєтесь, бентежитесь, вам не достає відваги… А бачите! А бачите! Та це нічого, нічого, я вас розумію без слів, я знаю, яка прекрасна людина пан Гніздович! Він зложив мені сьогодні, в день моїх уродин, королівський дар, королівський дар! Він дарував мені чудову колекцію поштових марок, між якими є справжні білі круки, білі круки. Пан управитель Гніздович — це направду знаменитий педагог, це найкраща учительська сила в окрузі, і тому я не дивуюсь, що ви такі захоплені паном Гніздовичем, що ви такі задоволені з нього!

— Гм… Та то байка, що ми захоплені, — каже пан солтис, але пан керівник Гніздович — це бунтівник і вивротовець, він нас замкнув по школі і тримав при десять ґрадусах морозу до дванастої години полудня і ми просимо ґриміяльни скинути його з директора, позбавити посади і перенести з нашого села, бо ми вже не годні з ним витримати!

— О, о! — притакнули однозгідно панове радні.

Після такої офіційної заяви з боку делеґації, пан інспектор як скочить, як затупоче ніжками та як зрепетує:

— Цо пак — о, о?! Що значить — о, о?! Ви не-вдоволені з пана Гніздовича? З такої прекрасної людини? Ви хочете, щоб я позбавив його хліба? Щоб переніс його на іншу посаду? А дзюськи! А дзюськи!.. Пан Гніздович нікуди не буде перенесений, бо така моя воля! А ви, солтис, коли не годні витримати, то внесіть резиґнацію на руки пана старости! До споглєду! З паном Богом!

Тут члени делеґації пробують дати додаткове вияснення, та це ще дужче подратовує пана інспектора, пан інспектор вже безпосередньо натякає на затрацених клюків, врешті спішним крочком підкочується до дверей та гукає на коридор:

— Янє! Янє, мерщій! Янє, випросіть негайно цих панів із мого кабінету!

У дверях кабінету виростає чорною примарою кремезний пан возний. Всі знаки на небі та на землі показують, що авдієнцію треба вважати скінченою.

— Ач який він, хоч би і такий пан шпектор! — мелянхолійно завважав пан радний Околіт, коли вже делегація с. Закамарків злетіла стрімголов по сходах, отріпалась з пороху й опинилася на вулиці, біля саней. — Зразу то й делікатно заговорить, і попід бороду попестить, гей парубок дівчину, і всячину розказує, про білих круків та інше, — а скажеш йому, необачно, щось напоперек, так і спалахне, мов іскра!

Пан радний Зазуля сидів на санях, розтирав потовчене коліно і снував свої рефлексії на тему сьогоднішньої авдієнції:

— Е, що не кажіть, а таки зразу видно, що маєш до діла з вченим. Не казав возному — бери тото за обшивку та повикидай за двері, — тільки каже: Янє, випроси тих панів із мого кабінету. Інша річ, що такий простюх, возний, розуміє? Пан йому каже виразно: випросіть, а той бере та скидає зі сходів!

— Гм!.. Та то байка, що зі сходів, — відповів на те пан солтис Кораба, але хто мені оґулі, теперечки роз'яснить, що воно таке — "резиґнація"? Та ж пан шпектор сказав мені: внеси письменну резиґнацію на руки пана старости… А що воно за дивовижа — ніяк не розберу. Правда, я єстем солтис і член "Кола позагородової шляхти", але метрику переписав недавно і не можу так швидко збагнути всіх службових секретів.

Члени делеґації зосереджено призадумались над цим заплутаним питанням, а далі пан радний Гарасим Зазуля каже:

— Радили вам внести резиґнацію?

— Резиґнацію.

— На письмі?

— На письмі.

— На руки пана старости?

— На руки пана старости.

— Пане Міколаю! — зрадів пан радний Гарасим Зазуля, визначний власник расового бугая і машинової молотарки, — пане Міколаю, справа ясна, як сонце: пан шпектор особисто радив вам, щоб ви внесли скаргу на нашого управителя до рук пана старости! Ви ж пригадуєте собі Тимкові слова: "Не поможе пан шпектор — резиґнувати просто до пана старости!" Ото ж воно тепер і є: резиґнація, це й мусить бути така скарга на письмі. Бо з панами на писок взагалі не варто балакати. Пан собі жадає, щоб йому все стояло чорне на білому. Біжіть тепер борзо, пане Міколаю, на трафіку, купіть аркуш паперу і не гаючись — пишіть резиґнацію!

На другий день доручено панові старості разом з іншими урядовими актами ще й таке письмо:

До Пана Повітового Старости в Б…

Низше підписаний, Міколай Кораба, яко солтис у с. Закамарках, вносить отсим на руки Пана Старости резиґнацію з поводу, жи низше підписаний не може довше витримати з новим паном керовником. Новий керовник школи, пан Гніздович, це українець і вивротовець, ходить до читальні і бавиться в політику. А дня 12. II, ц. р. пан Гніздович замкнув по школі, гей бахурів, при 10 ґрадусах морозу, пана Міколая Корабу, яко солтиса, і пана Герасима Кукулку, і пана Трохима Околота, яко радних і тримав їх так до дванастої години полудня. Позаяк то є велика образа гонору самоуправної влади, низше підписаний просить усильно Пана Старосту, прийняти його резиґнацію, а пана Гніздовича скинути з директора, відібрати йому посаду й оґулі, ґреміяльни, забрати з нашого села.

(Печатка, підпис).

…До тижня — пана солтиса Корабу, "на його власне бажання" звільнили з посади солтиса в селі Закамарках, а пан Роман Гніздович залишився надалі директором школи.