Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Алеф. Прозові твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Алеф. Прозові твори"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Алеф. Прозові твори" автора Хорхе Луїс Борхес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 201
Перейти на сторінку:
так. У свою чергу, «солідний авторитет» Альваро Мельян Лафінур, до якого планує звернутися зі своїми поетичними амбіціями герой оповідання Карлос Архентино, насправді є кузеном знову ж таки Борхесового батька. В останньому відсиланні до реальності можна побачити принаймні якийсь іронічний сенс (адже батьків кузен у дійсності був ніяким не літературним авторитетом, а другорядним поетом, тож у цьому можна вбачати насмішку над тим, як розуміє літературну ієрархію графоман Карлос Архентино), проте більш вірогідним є те, що ці збіги були звичайним пустуванням, анітрохи не наповненою сенсом грою з іменами та образами. З такою ж грайливою легкістю в змальовані фантастичні обставини автор поміщає самого себе, під власним прізвищем, без зміни вдачі або професії, довірливо ведучи оповідь про диво від першої особи. Зрештою, ці «справжні» оповідання виявляються неспроможні вирватися з-під всеохопної влади винайденого Борхесом методу конструювання підробної реальності: письменник все одно імплантує в текст безліч псевдореальних точностей — дат, подій, книжок, назв кав’ярень і вулиць (які, цілком імовірно, якраз є не псевдо-, а навіть дуже реальними), імен побіжно згаданих людей, аж поки в читача не виникає внутрішня впевненість (глуха до голосу здорового глузду), що споглядання Алефа, місця, де сходяться всі часи та простори, справді мало місце в житті пана Борхеса.

Власне, «містифікації та псевдонариси», як іменував свої новаторські есеї сам Борхес, принесли йому не менше (якщо не більше) слави, ніж «справжні оповідання», до яких сам письменник ставився явно прихильніше. Жонглювання та жартування присутні тут іще сильніше, хоча помітити їх, можливо, навіть важче. Ці «містифікації» або збудовані на фундаменті правди, або ж бездоганно імітують її. При цьому зміни, які Борхес вносить до фактів, подекуди такі несподівані і з читацького погляду нелогічні, що запідозрити текст у викривленні істини вкрай важко. Взяти для прикладу новелу «Вдова Чінґа, піратка» зі збірки «Всесвітня історія підлоти». Читачеві, не обізнаному з історією світового піратства, цей витриманий у науково-популярному стилі есей, що подекуди спалахує таємничими, гіпнотизуючими художніми зворотами, може здатися цілковитою вигадкою, — не кожному відомо, що під «веселим Роджером» інколи й справді заправляли дами. Втім, тут якраз усе кришталево чисто — всі згадані в нарисі хвацькі пані дійсно існували в реальності й промишляли морським грабунком. Але сама історія мадам Чінґ (мадам Цзін, Чжен Ши, Цзин Ши — як тільки не транслітерують із китайської її ім’я) забарвлена у Борхеса в набагато шляхетніші, суворіші й у той самий час менш інтригуючі тони, аніж події, що мали місце насправді. Аргентинець забуває згадати, що до одруження зі славетним піратом Чінґом майбутня гроза морів була проституткою. Оминає він увагою й пікантну любовну інтригу, цілком у дусі незбагненного Сходу: після смерті чоловіка вдова зійшлась із Чжан Бао, молодиком, якого вони з Чінґом раніше усиновили — за деякими джерелами, попередньо викравши у справжніх батьків (і який, за деякими джерелами, спершу встиг побувати в коханцях у самого передчасно загиблого пана Чінґа). Зате, презирливо відвернувшись від традиційно інтригуючих хитросплетінь чужого інтимного життя, Борхес несподівано романтизує загибель славного пірата: замість того, щоб відповідно до історичної правди банально віддати Богові душу під час шторму, пан Чінґ стає жертвою вишуканого замаху. Але, як бачите, оцінити всі ці мікрозміни сюжету здатний тільки той, хто на момент прочитання нарису знатиме історію найуспішнішої китайської піратки в подробицях.

Схожими є й інші оповіді цієї збірки — в цілому правдиві, вони то тут, то там інкрустовані іронічними іскрами вигадки. І обов’язково яка-небудь зблисне яскравіше, відкриє свою оманливу, насмішкувату природу, й після цього до кожної дати, до кожного імені й факту придивляєшся пильно й недовірливо, так, як намацуєш наступну сходинку на непевній дерев’яній драбині. І поки ти зайнятий принижуванням, розгляданням та намацуванням, маестро Борхес підсуває тобі наступний жарт — посеред фіктивних історій про відомих людей він вміло ховає правдиву історію про людей невідомих. Той, хто знайомий зі змістом «Автобіографічного есею», згадає, що скромно прилаштоване в самому кінці збірки оповідання «Чоловік із рожевого перехрестя» було написане Борхесом під впливом смерті дона Ніколаса Паредеса, «колишнього політичного боса та професійного картяра Північної околиці». Письменнику захотілося зберегти щось почуте від цієї людини, в її колоритній оповідній манері, — і ось перед нами трохи простомовна байка, що аж сочиться аргентинською екзотикою, відчайдушним життям та безглуздою смертю. Ось перед нами правда, так гарно замаскована серед вигадок, що й сама стає просто барвистою фантазією. Ще одне тонке кепкування маестро над своїм читачем.

Збірка ж «Історія вічності» демонструє нам трохи інший спосіб іронізувати та вводити в оману. Однойменний есей, який відкриває цей цикл, — цілком серйозний філософський нарис, справді вартісний для кожного, хто небайдужий до найнеосяжнішої з наук та наважується пускатися в ризиковані міркування про вічність і час. У ньому аналізуються й щедро цитуються Платон і Плотін, св. Августин із цілою плеядою інших християнських мислителів та Шопенгауер, якого так ніжно любив автор, а завершує нарис доволі сентиментальне й поетично-надривне бачення вічності самим Хорхе Луїсом Борхесом. Подальші есеї схожі на перший: читабельні та глибокі водночас, вони розглядають такі проблеми, як метафора, цикли та циклічний час, і хизуються цілим феєрверком гучних та відомих імен із розмаїтих країн та епох, в якому знайшлося місце для Аристотеля й Бодлера, Гомера й Стівенсона, Юма й Кантора, Расела й Ніцше (перелік цей можна продовжувати аж до цілковито неперетравлюваної каші в голові ошелешеного читача). Особливої уваги, на мій погляд, заслуговує нарис «Перекладачі “Тисячі й однієї ночі”», який дуже детально й цікаво висвітлює історію перекладу цього надвідомого арабського збірника, зі смаковитою вишуканістю та елегантною легкістю іронізуючи над багатьма неоковирностями в перенесенні східного колориту на західний ґрунт. І от, коли серед цієї буйної учти докладних цитат, солідних імен та дотепних і водночас цінних своїми філософськими аспектами роздумів нарис про казки «Тисячі й однієї ночі» зміняється рецензією на сучасну авторові книгу з містичним східним колоритом, читач, у якого назва «Наближення до Альмотасима» не викликає ніяких тривожних передчуттів, продовжує радо вчитуватися в імена, дати й цитати, не менш докладні та серйозні, аніж у попередніх есеях. І в того, кому заздалегідь не відоме походження цього псевдонарису, немає ніяких шансів запідозрити в ньому майстерну підробку. В світлі цього не просто тонким, а й дещо насмішкуватим натяком виглядає розташована після «Наближення до Альмотасима» (остання в збірці) стаття — «Мистецтво образи», нарис про сутність і форму сатири. Цей заключний есей автор починає словами: «Натхненне й ретельне вивчення багатьох літературних жанрів наштовхнуло мене на думку, що образа й

1 2 3 4 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алеф. Прозові твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алеф. Прозові твори"