Читати книгу - "Я і я, Сінторас Ватерлей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, це було в Англії.
— Я прекрасно пам’ятаю, що ти розказувала, що проходила повз Версальський палац.
— А він не в Англії?
— Ні.
— Ну знаєш, як це буває, стільки країн відвідаєш, я забуваю, коли я змінила собі вино в бокалі.
— Якщо там не плавають мошки та стакан не покритий пліснявою, то з ним все гаразд.
— У тебе було таке?
— Якось я налив собі бокал, коли мені було сумно, він так стояв понад місяць.
— Хто у вас у підвалі постійно співає?
— Це культисти. Тобі сподобався той блакитноокий в мантії.
— Мантії зараз модні, я не думала, що він з них.
— Він не навіжений, він просто намагається призвати створіння з іншого світу за допомогою співів у підвалі.
У крамниці. Прийшов покупець.
— О, привіт, не знав, що ви працюєте в цьому магазині, — привітався один з культистів вдягнений повсякденний одяг.
— Я можу замовити щось особисто для вас, якщо це знадобиться вашому культу.
— Кольорові резинки є?
— Звісно, вони є усюди.
Роджер говорив у квартирі з Мариною.
— Чому б тоді не змінити вивіски? — спитала Марина.
— Це і так нова вивіска, що може змінити наш магазин, щоб він приносив прибуток? — спитав Роджер.
— Ну не знаю, дамо рекламу в магазині?
— Це продуктовий, якщо не пощастило з місцем жодна реклама не допоможе.
— Я тебе розумію
— А ти впевнений, що ці витрати за попередній тиждень?
— Тобто? Тут написано, що вони за вересень…
— Зараз жовтень.
— То все гаразд? — сказав Роджер та в нього задзвонив телефон, — Схоже партія товару щасливо прийшла. О, алло. Ага, товару не буде? Ага, компенсації також не буде. У мене новини Марино, уся лавка пішла на дно.
Роджер продав крамницю.
— А навіщо ти підтримував її?
— Бо це заклад мого друга і він зник.
— То навіщо ти підтримуєш друга? Звучить наче він тебе покинув.
— Зламати життя іншій людині, бо він повівся як підлий ідіот це занадто для мене.
— Ну, це твоя справа, жаліти підлих ідіотів завжди погано закінчується.
— Ти колись так робила? А чому б нам не почати жити щасливо разом?
— О, ти такий смішний, я не хочу економити гроші, бо життя з хлопцем в одній квартирі з хлопцем зі спільним туалетом закінчується тим. що ти починаєш зустрічатися з ним.
Крамниця розорилася, тому Роджер вирішив знайти свого двійника.
— У їх записці було вказано, що його дістало та він повертається до свого дому. Він згадував, що його дім у Венеції.
Роджер приїхав до Венеції, він зайшов в один заклад про який говорив його друг.
— О, привіт, друже, чому ти приїхав сюди, щоб провідати свого старого друга, — сказав Роджер іншому Роджеру, проте вони обоє мали різні обличчя.
— Собака я придушу тебе, — крикнув Роджер та почав душити Роджера.
— Чому ? Що ? Чекай, кхе…
Після зчиненого ґвалту вони перемістилися до однієї з піцерій Венеції.
— Я, здається, повинен пояснити тобі, куди я зник.
— Я тобі заварив найкращий чай, а це те чим ти мені відплатив?!
— Тебе турбує чай? Ні! Ні заспокойся!
У кав’ярні Венеції.
— Мене дістало моє життя.
— Ти організовуєшся свята, навіщо ти покинув це все?
— У мене почалися серйозні проблеми, ти навчився жити, проте моє життя залежить від однієї кімнати.
— Ага, а під Києвом є таємна система тунелів, в якій роблять експерименти на іншопланетних завойовниках.
— Я серйозно,
— Що такого в цій кімнаті?
— В ній стоїть апарат життєзабезпечення, який мені потрібно відвідувати, останнім часом у мене стало забагато страждань в житті, моє обличчя може стати простою м’ясною кашею.
— Гаразд, то де знаходиться ця кімната?
— Поняття не маю, я кинувся з відчаю у відпочинок, щоб хоча б відтягнути катастрофу.
— А і коли ця катастрофа сталася б, якби ти не кинувся подорожувати без пояснення?
— Десь через рік. Заспокойся, Заспокойся!
На вулиці у Венеції.
— Тут вкрай тісно та натовп туристів поруч.
— Чому б тобі не перестати пудрити мені мізки та розказати, де знайти цей апарат життєзабезпечення.
— Я думаю він знаходиться в Україні та нам варто повернутися.
— Я хочу повернутися до свого приємного життя.
— А я хочу, щоб моє обличчя не стало смердючою кашею.
— Почни використовувати мило під час умивання, якщо не хочеш, щоб воно смерділо.
Проте Роджер лише похилив голову та дивився в землю. Інший Роджер почав говорити.
— Можливо нам потрібно дізнатися як жив оригінал, матір оригіналу живе неподалік.
Вони дійшли до будинку матері їх оригіналу.
— О, привіт двійник Роджера, як вас звати?
— Ви знаєте, що ваш син був двійником?
— Звісно, він часто хизувався про це, все-таки у нього було не так багато знайомих, тому він часто повідомляв мені новини.
Вона запросила їх всередину.
— А він був щасливим? — спитав сумний Роджер
— Він постійно сидів один в кімнаті, проте він ніколи не любив читати.
— Це справді сумно…
— Не усі двійники вдалися в нього, — сказав веселий Роджер.
— О, а ти вкрай приємна людина, якби я зустріла тебе на вулиці, я б не впізнала в тобі сина.
— Люди здатні змінюватися, я почав читати, через те що мені подобалося не виходити з кімнати.
— Так мені розказували, про те, що двійники можуть мати інші якості особистості та звички або змінитися з часом. А ваше обличчя все ще змінюються від надмірного стресу?
— А, так, я через це і прийшов, як ваш син розв’язував проблему постійного стресу?
— Він лупцював стіну та постійно скаржився, тому не думаю, що в нього був надійний спосіб зняття стресу.
— У нього була дівчина?
— Покинула його.
— Не знаю, якийсь клуб?
— Жодних інтересів, він весь день працював та дивився телевізор або бігав за дівчатами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я і я, Сінторас Ватерлей», після закриття браузера.